Якщо ми дозволимо розуму керувати нами, нас буде переможено. Розум робить нас лінивими, незадоволеними й неуважними. Використовуючи свій розум, ми маємо боротися з цією млявістю з ентузіазмом.
Нічого духовного неможливо по-справжньому збагнути в істині без милості Господа. Ми не можемо осягнути Крішну нашою інтелектуальністю, пам’яттю чи будь-якими матеріальними здібностями або якостями. Ми використовуємо все це в Його служінні.
Ми можемо сидіти на заняттях і слухати дуже гарну теоретичну філософію, і можемо мати сильну впевненість у власному розумі. Це добре й важливо. Але фактично, якщо ця філософська впевненість не породжує в серці ентузіазму до служіння Господу, — це як порожня прикраса.
Деякі ситуації надзвичайно болючі, і наша інтелектуальність не може пояснити, як це може бути милістю Господа. У такі моменти ми можемо спробувати смиренно піднести молитву: «О Боже, дай мені силу бачити цю ситуацію як Твоє милосердя, навіть якщо мій розум не здатен це збагнути». Так ми можемо торкнутися благодаті Господа, яка досі була прихована, і розвинути вдячність за всі немислимі ситуації, які Бог влаштовує для нас у житті.