Ти усвідомлюєш, що Ісус у дарохранительниці саме для тебе — для тебе однієї? Він палко прагне увійти в твоє серце… не слухай демона, посмійся над ним і без страху прийми Ісуса миру й любові.
Подивись на Його люб’язне обличчя. Подивись на Його заплющені й запалі очі. Подивись на Його рани. Подивись на Ісуса в обличчя — і там ти побачиш, як Він любить нас.
Для мене Небо сховане в маленькій Гостії, де Ісус, мій Спаситель, укритий любов’ю. Я йду до цього Божественного горнила, щоб витягнути життя, і там мій Милосердний Спаситель слухає мене день і ніч.
Життя – це лише сон: незабаром ми прокинемося. Яка радість! Чим більші наші страждання, тим безмежніша наша слава. О! не марнуймо випробування, яке посилає Ісус.
Те, що ображає Його і ранить Його Серце, — це брак довіри... Ваше серце створене для любові до Ісуса, для палкої любові до Нього... Ми маємо лише короткі миті нашого життя, щоб любити Ісуса!
Якщо ви готові спокійно винести випробування бути неприємним собі, тоді ви станете для Ісуса приємним притулком.
Ісус робить найгіршу на смак мить солодкою.
Піднімемося над тим, що минає. Вгорі повітря таке чисте. Ісус може ховатися, але ми знайдемо Його там.
Мені не може нашкодити ніщо, бо в усьому, що трапляється, я бачу лише ніжну руку Ісуса.
У першому 'злитті' з Ісусом (святому причасті) моя Небесна Мати знову супроводжувала мене до вівтаря, бо саме вона сама вклала свого Ісуса в мою душу.
Молитва — це порив серця; це простий погляд, спрямований до неба; це крик вдячної любові серед випробування так само, як і в радості. І нарешті — це щось велике, надприродне, що розширює мою душу й єднає її з Ісусом.
Для мене молитва — це порив серця до Бога; це підняття очей — зовсім просто — до неба; це крик вдячної любові з вершини радості або з глибини відчаю. Це велика надприродна сила, яка розкриває моє серце й міцно єднає мене з Ісусом.
О Ісусе! У цей день Ти здійснив усі мої бажання. Відтепер, поруч із Євхаристією, я зможу приносити себе в жертву в тиші, чекати Неба в мирі. Зберігаючи себе відкритим променям Божественного Причастя, у цій печі любові я буду спожитий — і, як серафим, Господи, я любитиму Тебе.
Ісусе, допоможи мені спростити моє життя, навчившись, ким Ти хочеш, щоб я був, і ставши цією людиною.
Якщо світ зневажає мене, якщо він вважає мене нічим, Божественний спокій затоплює мене. Бо я маю Святиню як свою опору. Коли я наближаюся до дароносиці, всі мої зітхання чутно... Бути нічим – моя слава. Я – атом Ісуса.
Ісус не вимагає від нас великих вчинків — лише віддання себе й вдячність.
Завтра цього дня стане вічністю; тоді Ісус сторицею поверне тобі прекрасні, справедливі радощі, які ти жертвуєш для Нього.
Не бійся сказати Ісусові, що ти любиш Його, навіть якщо ти цього не відчуваєш. Так ти примусиш Ісуса допомогти тобі, носити тебе, як маленьку дитину, надто слабку, щоб ходити.
Життя минає. Вічність наздоганяє нас великими кроками. Скоро ми житимемо самим життям Ісуса. Випивши до дна джерело всієї гіркоти, ми будемо обожнені в самому джерелі всіх радощів і насолод.
Мій керівник, Ісус, не вчить мене рахувати свої вчинки, а робити все з любові, нічого Йому не відмовляти, радіти, коли Він дає мені можливість довести Йому, що я люблю Його — але все це в спокої — у відданості.
І це Господь — це Ісус — мій суддя. Тому я завжди намагатимуся думати про інших поблажливо, щоб Він судив мене поблажливо, або радше — щоб зовсім не судив, бо Він каже: «Не судіть, і не будете судимі».
Приймай Святе Причастя часто, дуже часто… Ось єдині ліки, якщо ти хочеш бути зціленим. Ісус не вклав цю привабливість у твоє серце дарма.
Ісусові не потрібні ні книги, ні «Доктори Божественності», щоб навчати душ; Він — Лікар лікарів. Він навчає без шуму слів.
Щоб любити тебе, Ісусе, так, як ти любиш мене, я мав би позичити твою любов, і лише тоді я був би в спокої.