Та знову й знову ми маємо віддзеркалювати темряві кокона. Щоб надихнути себе рухатися вперед, треба озирнутися й побачити контраст із тим місцем, звідки ми прийшли. Бачиш, ми не можемо відкинути світ кокона — з нього, з якого ми можемо створити новий кокон. Коли ми бачимо страждання, що сталося в старому коконі, це надихає нас іти далі в нашій подорожі воїнства. Це шлях, який розгортається всередині нас.
Я самотній, і моя духовна подорож — це мій досвід.' Це справжній досвід свободи та незалежності. Тоді ми починаємо бачити, що бути самотнім — це дуже прекрасна річ. Ніхто не затуляє нам огляду. Ми маємо повний панорамний огляд.
Наш шлях іноді буває тернистим, а іноді – гладким; проте життя – це постійна подорож... все, що ми робимо, розглядається як наша подорож, наш шлях. Цей шлях полягає у відкритті себе дорозі, у відкритті себе крокам, які ми збираємося зробити.
Ти починаєш розуміти, що воїнство – це шлях або нитка, яка проходить через усе твоє життя. Це не просто техніка, яку ти застосовуєш, коли нещасливий чи пригнічений. Воїнство – це постійна подорож. Бути воїном означає навчитися бути справжнім у кожен момент свого життя. Це дисципліна воїна.