Коли люди прийшли до Христа й звинувачували когось у неправді, Учитель не міг думати ні про що, окрім прощення. Бо він не бачив у винуватцеві того, що бачили інші. Розрізняти праве й неправе — не справа звичайного розуму. І цікаво: чим менш людина обізнана, тим охочіше вона це робить.
Найвеличніше — мати схильність до дружби. Вона проявляється у формі терпимості й прощення, у формі служіння й довіри. У будь-якій формі він це не виявляв — головна тема одна: постійне бажання довести свою любов до людства, бути другом для всіх.
Любов проявляється до тих, кого ми любимо, як любов; до тих, кого ми не любимо, — як прощення.
Щоб мати друга, потрібне прощення, яке спалює все, залишаючи лише красу; але знищити дружбу — легко.
Його постійна боротьба — з нафсом (само-інтересом), коренем усієї дисгармонії та єдиним ворогом людини. Знищивши цього ворога, людина здобуває панування над собою; так вона здобуває панування над цілим Всесвітом, бо стіну між «я» та Всемогутнім зруйновано. Сухість, лагідність, повага, смиренність, скромність, самозречення, сумлінність, терпимість і прощення суфії вважають рисами, що породжують гармонію і в власній душі, і в душі іншого.