Для мене було вкрай важливо мати нормальне життя в реальному світі як противагу тому дивному внутрішньому світу. Моя сім’я й моя професія лишалися основою, до якої я міг повертатися.
Найбільша трагедія родини — це не прожиті життя батьків.
Кожному батькові дано можливість спотворити природу своєї доньки, а тоді педагог, чоловік чи психіатр змушені «відповісти за все». Бо те, що зіпсував батько, може бути виправлене лише батьком, так само як те, що зіпсувала мати, може бути відновлене лише матір’ю. Руйнівне повторення родинного візерунка можна назвати психологічним первородним гріхом — або прокляттям роду Атридів, що переходить крізь покоління.