Благословенність будь-якої ситуації — у тому, як вона наближає нас до Крішни.
Для милості Крішни потрібні дві речі: втручання відданого й наша власна щирість.
Щоб любити Крішну, треба любити все, що любить Крішна — тією ж мірою, якою ти любиш Крішну.
Немає великої чи малої служби з огляду на зовнішні міркування. Для Крішни велике й мале визначається лише змістом нашої щирості та чистотою нашої любові.
Якщо ми робимо щось, то маємо робити це з правильної причини — заради служіння Крішні. Якщо ми робимо це в служінні Крішні, ми не зможемо помилитися.
Майя влаштовує матеріальний світ так, щоб тримати нас подалі від Крішни.
Щиро служачи настановам великих душ у дусі смирення, Крішна задоволений і дарує нам вищий смак слухання та співу.
Найгірша трагедія в тому, що некерований розум краде нашу свідомість у Крішни — і це є початком, суттю всіх страждань.
Великі душі милосердні. Шріла Прабгупада радів навіть дрібницям, які хтось робив, навіть якщо в тієї людини було багато поганих якостей. Його радість була його милістю, бо він знав: якщо він не радітиме, Крішна не радітиме; а якщо Крішна не радітиме — для цієї людини не буде надії на духовний поступ.
Справжня терпимість — це не просто терпіти заради самого терпіти. Це терпіти труднощі, щоб дарувати радість Крішні й служити іншим.
Нічого духовного неможливо по-справжньому збагнути в істині без милості Господа. Ми не можемо осягнути Крішну нашою інтелектуальністю, пам’яттю чи будь-якими матеріальними здібностями або якостями. Ми використовуємо все це в Його служінні.
Уособити Бога означає уособити любов Крішни в цьому світі.
Страждання душі означає бути без Крішни.
У кожній ситуації шлях аналізувати справжню насолоду — оцінити, як ми пов’язуємося з Крішною і як ми даруємо насолоду Крішні.
Якщо ми не будемо дуже уважно слухати з великою вірою порядок духовного вчителя, ми не зрозуміємо, що таке милосердя Крішни і як воно приходить на нас.
Усе, що Крішна робить із нами, — це збільшення якості нашої любові до Нього.
Ніколи не було такої в’язниці, яку люди не навчилися б обходити й з неї виходити. Але яку ж в’язницю створив Крішна… без стін, без охоронців — і все ж у цьому світі всі страждають, та ніхто не хоче вийти.
Якщо ми дослідимо власне життя, то побачимо: інколи нас використовують як інструменти майї, щоб створювати незлагоду й розбрат між іншими вайшнавами. Ми стаємо найбільшим ворогом Крішни — під іменем Його відданого.
Насправді, коли серце болить від того, що бачить страждання інших, воно пробуджує справжній духовний екстаз. Чому? Бо це приємно Крішні, і ми ділимося духом Крішни — любов’ю — у настрої служіння.
Занурімося в найвищу з усіх молитов — у великий маха-мантру Харе Крішна. Зафіксуймо розум, благаючи про служіння, і благаючи про силу догодити Господу нашим служінням, бо по суті успіх нашого служіння — це те, як ми догоджаємо Крішні.
Той, хто виривається з тенет майї, — це той, хто щомиті молить Крішну врятувати його.
Наша духовна поступливість залежить від того, як Крішна бачить нас.
Кожна дія в служінні Крішні вважається бездіяльністю й не пов’язана з кармою.
Любов до Бога в нашому серці — не наша власність; це власність Шріматі Радхарані. Її можна пробудити лише Її милістю. Її треба спрямувати на Крішну. Коли її спрямовують на Крішну, вона розширюється на весь всесвіт: ти любиш кожну часточку Крішни.
Крішна прикрашений лише любов’ю Своїх відданих; і так само для відданих їхня єдина прикраса — серце, повне любові до Крішни.