У застосуванні Сатьяграхи я відкрив уже на найперших етапах: прагнення Істини не допускає насильства, спрямованого проти супротивника. Натомість його треба відучити від помилки терпінням і співчуттям. Бо те, що для одного виглядає як Істина, для іншого може виглядати як помилка. А терпіння означає самостраждання. Тож учення стало означати утвердження Істини не через заподіяння страждання супротивникові, а через власне самозречення.
Моя опозиція соціалістам та іншим полягає в тому, що я виступаю проти насильства як засобу здійснення будь-яких тривалих реформ.
Несправедливий закон сам по собі є актом насильства.
Насильство починається з розвилки.
Я спілкувався з кожним відомим індійським анархістом у Лондоні. Їхня сміливість вразила мене, але я відчув, що їхній запал був спрямований хибно. Я вважав, що насильство не є ліком від бід Індії, і що її цивілізації потрібна інша, вища зброя для самозахисту. — «Хінд Сварадж»
Немає ненасильства, якщо ми просто любимо тих, хто любить нас. Ненасильство є лише тоді, коли ми любимо тих, хто нас ненавидить.
Ненасильство — якість серця — не може прийти через звернення до мозку.