Відображення, правдоподібність життя, що світиться в тілесних клітинах із джерела душі, — єдина причина прив’язаності людини до власного тіла; очевидно, вона не стала б шанувати з турботою грудку глини. Людина помилково ототожнює себе з фізичною формою, бо життєві потоки від душі, передані диханням у плоть із такою інтенсивною силою, що людина сприймає наслідок за причину й ідолопоклонно уявляє, ніби тіло має життя саме по собі.
Адепт Крія-йоги перемагає смерть, виносячи душу за межі ототожнення з фізичним тілом — свідомо й за власним бажанням; а потім знову повертається до свідомості смертної форми. У цьому процесі він переживає тіло як лише матеріальне житло душі. Він може залишатися в ньому стільки, скільки захоче; а після того, як тіло виконало свою користь, він може покинути його за власним бажанням без страждання фізичного болю чи душевного болю через прив’язаність — і увійти в свій всеприсутній дім у Бозі.
У духовному житті людина стає подібною до маленької дитини: без образи, без прив’язаності, сповнена життя й радості.