Співчуття автоматично запрошує тебе налагоджувати стосунки з людьми, тому що ти більше не розглядаєш людей як виснаження твоєї енергії.
Можна сказати, що співчуття — це найвищий стан багатства: анти-бідність, війна проти нужди. Воно містить у собі різні героїчні, соковиті, позитивні, прозорливі, розширювальні якості. І воно передбачає мислення ширшого масштабу — вільніший і розширювальніший спосіб ставитися до себе й до світу.
Коли ми говоримо про співчуття, ми говоримо в термінах доброти. Але співчуття — це не стільки доброта; це креативність [достатня], щоб розбудити людину.
Співчуття — це не мати жодних вагань, щоб пролити свій світло на речі.
Співчуття не має нічого спільного з досягненнями. Воно просторе і дуже щедре. Коли людина розвиває справжнє співчуття, вона не впевнена, чи виявляє вона щедрість до інших, чи до себе, бо співчуття – це екологічна щедрість, без напрямку, без «для мене» та без «для них». Воно наповнене радістю, спонтанно існуючою радістю, постійною радістю у сенсі довіри, у сенсі того, що радість містить величезне багатство, розкіш.