Велике мистецтво — мати достаток знань і досвіду: знати багатство життя, красу існування, боротьбу, страждання, сміх, сльози — і водночас тримати розум дуже простим; а простий розум можливий лише тоді, коли ти вмієш любити.
Якщо твої очі засліплені турботами, ти не зможеш побачити красу заходу сонця.
Реальне — поруч: тобі не треба його шукати. І людина, яка шукає істину, ніколи її не знайде. Істина — у тому, що є; і в цьому її краса. Але щойно ти її уявиш, щойно ти почнеш шукати — ти вже починаєш боротися. А людина, що бореться, не може зрозуміти. Тому нам треба бути нерухомими, уважними, пасивно усвідомленими.
Лілія чи троянда ніколи не прикидаються, і їхня краса в тому, що вони є тим, чим є.
Напевно, освіта не має сенсу, якщо вона не допомагає тобі зрозуміти безмежний досвід життя — з усіма його нюансами, з його дивовижною красою, його скорботами й радощами. Ти можеш здобути ступені, можеш мати низку літер після свого імені й отримати хорошу роботу — але що далі? Який у всьому цьому сенс, якщо в процесі твій розум стає тупим, виснаженим, дурним?
Медитація — найдивовижніша річ, якщо ти знаєш, як її робити, і ти не можеш навчитися їй ні від кого; і в цьому її краса. Це не те, чому навчаються як техніці, тож немає й авторитету. Тому, якщо ти вчитимешся про себе — спостерігай за собою: як ти ходиш, як говориш, як їси, що кажеш, плітки, ненависть, заздрість. Якщо ти усвідомлюєш це без жодного вибору — усе це є частиною медитації. І коли ти йдеш, коли подорожуєш, коли рух триває — весь цей рух є медитацією. Тоді цей рух безмежний, поза часом.