Звичайна людина, з її неуцтвом, каже: «Моя релігія — єдина релігія, моя релігія — найкраща». Але коли серце освітлене істинним знанням, вона знає: над усіма битвами сект і сектантів панує єдине, неподільне, вічне й всюдисуще Благословення.
Уночі ти бачиш багато зірок у небі, але не бачиш їх, коли сходить сонце. То чи можеш ти сказати, що вдень у небесах немає зірок? Бо ти не можеш знайти Бога в дні своєї невігластва — не кажи, що Бога немає.
Коли невипалений глиняний горщик розбивається, гончар може використати глину, щоб зробити новий; але коли випалений — розбивається, він уже не може зробити те саме. Так само, коли людина помирає в стані незнання, вона народжується знову; але коли вона стає добре «випаленою» в огні істинного знання й помирає як досконала людина, вона більше не народжується.
Медитуй на Знання й вічне Блаженство — і ти теж матимеш блаженство. Блаженство справді вічне, лише воно приховане й затулене незнанням. Чим менше в тебе прив’язаності до чуттів, тим більше в тебе любові до Бога.
Мудрість веде до єдності, а незнання — до розділення. Поки Бог здається зовні й десь далеко, триває незнання. Але коли Бог осягається всередині — це справжнє знання.
Знання веде до єдності, а невігластво — до різноманіття.