Ми так сповнені тривог і страхів, що не знаємо точно, на що це вказує… але велика зміна нашого психічного ставлення неминуча — це певно… бо нам потрібно більше розуміння людської природи, бо… єдина справжня небезпека, що існує, — це людина сама… і ми нічого не знаємо про людину: її психіку треба вивчати, бо ми — джерело всілякого майбутнього зла.
Надуте усвідомлення завжди егоцентричне й зосереджене лише на власному існуванні. Воно нездатне вчитися з минулого, нездатне розуміти події сучасності й нездатне робити правильні висновки про майбутнє. Воно заколисане самим собою — тож із ним неможливо сперечатися. Воно неминуче прирікає себе на катастрофи, які мають його вразити насмерть.
Не слід удавати, ніби ми розуміємо світ лише інтелектом; ми сприймаємо його також почуттям. Тому судження інтелекту — принаймні лише половина істини, і якщо воно чесне, то має також усвідомити власну недостатність.
Антропологи часто описували, що відбувається з примітивним суспільством, коли його духовні цінності стикаються з впливом сучасної цивілізації. Люди втрачають сенс свого життя, їхня соціальна організація розпадається, а самі вони морально занепадають. Ми зараз у подібному стані. Але ми ніколи по-справжньому не зрозуміли, що саме втратили, бо, на жаль, наші духовні лідери більше дбали про захист своїх інституцій, ніж про розуміння таємниці, яку символи несуть у собі.