Той, хто бачить Господа в храмі — у живому тілі, шукаючи Його всередині, — лише він може побачити Його, Безмежного, у храмі всесвіту, ставши Безкінечним Оком.
Лише досвід тиші — це справжнє й досконале знання.
Ми легковажно говоримо про самореалізацію — за браком кращого слова. Але як можна реалізувати те, що є реальним самим по собі? Нам лише потрібно відмовитися від звички вважати реальним те, що нереальне. Усі релігійні практики призначені лише для того, щоб допомогти нам зробити це.
Те, що піднімається й опускається, складається з того, з чого воно піднімається. Кінцівка всесвіту — це Бог Аруначала. Медитуючи про Нього або про того, хто бачить, Самість, виникає ментальна вібрація «я», до якої все зводиться. Простежуючи джерело «я», лишається лише первинне «я-я», і воно невимовне. Місце реалізації — всередині, і шукач не може знайти його як об’єкт поза собою. Це місце — блаженство й серцевина всіх істот. Тому його називають Серцем. Єдине корисне призначення теперішнього народження — повернутися всередину й реалізувати це. Немає нічого іншого, що треба робити.
Існує лише Самість. Коли ти намагаєшся простежити его — основу сприйняття світу й усього іншого — ти виявляєш, що его взагалі не існує, і так само не існує й це творіння, яке ти бачиш.
Те, що існує в істині, — лише Самість. Світ, індивідуальна душа й Бог — це в ній видимості. Як срібло в перламутрі, ці троє з’являються одночасно й зникають одночасно. Самість — там, де абсолютно немає «думки про я». Це називають «нерухомістю». Самість сама є світом; Самість сама є «я»; Самість сама є Богом; усе — Сіва, Самість.
Як позбутися страху? Рамана: Що таке страх? Це лише думка. Якщо є щось, окрім Самості, тоді є причина боятися. Хто бачить речі відокремленими від Самості? Спершу виникає его й бачить об’єкти як зовнішні. Якщо его не піднімається, існує лише Самість — і немає нічого зовнішнього. Усе зовнішнє для себе означає існування того, хто бачить, усередині. Пошук цього усуне сумнів і страх. І не лише страх — усі інші думки, зосереджені на его, зникнуть разом із ним.
Хибно говорити про реалізацію. Що ж тоді треба реалізувати? Реальне є таким, яким воно завжди є. Ми не створюємо нічого нового й не досягаємо того, чого не мали раніше. Приклад, який наводять у книжках, такий: ми копаємо колодязь і створюємо величезну яму. Простір у ямі чи колодязі не створили ми. Ми лише прибрали землю, яка заповнювала простір. Простір був тоді й є тепер. Так само ми маємо просто прибрати всі віковічні санскари [вроджені схильності], що всередині нас. Коли все це буде віддано, Самість засяє одна.
Прибери его — і Авідья (неуцтво) зникне. Шукайте її — его зникає, і лишається лише справжнє «Я».
Стан переживання того, що свідомість не забувається, — це відданість: зв’язок із незгасаючою справжньою любов’ю. Бо справжнє знання Я, що сяє як неподільне найвище блаженство, піднімається як сама природа любові. Любов сама є реальною формою Бога. Це — чисте блаженство. Назви це чистим блаженством, Богом, Я — як хочеш. Це — відданість, це — реалізація, і це — усе.
Майже все людство більшою чи меншою мірою нещасне, бо майже ніхто не знає справжнього Себе. Справжнє щастя живе лише в пізнанні Себе. Усе інше — минуще. Знати своє Себе — означає бути блаженним завжди.
Лише те є Реальним, що існує само по собі, що відкриває себе само по собі, і що вічне та незмінне.
Ти — усвідомлення. Усвідомлення — це ще одна назва тебе. Оскільки ти — усвідомлення, немає потреби здобувати чи культивувати його. Усе, що тобі треба зробити, — відмовитися бути усвідомленим інших речей, тобто того, що не є Самістю. Якщо відмовитися від цього, лишається лише чисте усвідомлення — і це Самість.
Людина, яка відчуває, що тіло є її «я», не може поклонятися Богові без форми; будь-яке поклоніння, яке вона робить, буде поклонінням лише в формі — не інакше.
Їжа, купання, похід у туалет, розмови, думки й багато інших дій, пов’язаних із тілом, — це все праця. Як же виходить, що виконання однієї конкретної дії вважається працею? Бути нерухомим — означає завжди бути зайнятим працею. Бути мовчазним — означає завжди говорити.
Якщо, окрім Самості, є щось ще, то чи є причина боятися? Хто бачить друге? Спершу виникає его й бачить об’єкти як зовнішні. Якщо его не піднімається, існує лише Самість — і немає другого.
Що прийде — те й піде. Те, що завжди є, — лишається одне.
Місце, де не існує навіть найменшого сліду «я», — це лише Самість.