Віра — у душі. Переконання — у думці. Віра така багата. Віра дає мені моє духовне «я».
Віра — це те, що лишається після того, як усі твої переконання рознесло вщент.
Коли віра достатньо сильна, достатньо просто бути. Це подорож до простоти, до тиші, до радості, що не в часі. Це подорож від первинної ідентифікації з тілом і психікою — до ідентифікації з Богом, а згодом — за межі ідентифікації.
Віра, свідомість і усвідомлення існують поза мислячим розумом.
Разом із вірою приходить вимога впертої наполегливості. Спершу медитація може принести легкі піднесення або певне полегшення від страждання. Але може настати час — як і в розвитку будь-якої навички — коли з’явиться «плато». Тоді тобі може стати нудно, ти можеш зневіритися або навіть стати негативним і цинічним. Саме тоді тобі потрібні не лише віра, а й наполегливість.