Его — як корінь баньянового дерева: ти думаєш, що прибрав його, а одного гарного ранку бачиш паросток, що знову квітне.
Як мотузка, коли її спалюють, зберігає форму, але вже не може зв’язувати, так і его, спалене вогнем найвищого Знання.
Духовність автоматично веде до смирення. Коли квітка дозріває в плід, пелюстки самі опадають. Коли людина стає духовною, его поступово зникає само собою. Дерево, обтяжене плодами, завжди низько схиляється. Смирення — ознака величі.
Усі труднощі закінчуються, коли вмирає его.
Шлях любові такий самий істинний, як і шлях знання. Усі шляхи зрештою ведуть до тієї самої Істини. Але доки Бог зберігає в нас відчуття его, легше йти шляхом любові.
Саме через его ти не можеш бачити Бога. Перед дверима Божого маєтку лежить пеньок его. У маєток не ввійти, не перестрибнувши через цей пеньок.