Усе життя особистого его безперервно перебуває в полоні «хочу», тобто в спробі шукати здійснення бажань через речі, які змінюються й зникають. Але справжнього здійснення не може бути через минуще.
Страждання необхідне для усунення его — так само, як тобі було потрібно терти й терти, щоб змити пляму з мого пальта.
Коли ти малюєш, ти забуваєш усе, крім свого об’єкта. Коли ти надто захоплюєшся ним, ти губишся в ньому. А коли ти губишся в ньому, твоє его зменшується. І коли его зменшується, з’являється нескінченна любов.
У розумі є дуже небагато речей, які «з’їдають» стільки енергії, як турбота. Це одна з найважчих речей — не турбуватися ні про що. Турбота відчувається тоді, коли справи йдуть не так, але щодо минулих подій марно бажати, щоб вони були інакшими. Заморожене минуле — таким і є, і жодна турбота не зробить його іншим. Але обмежений его-розум ототожнює себе зі своїм минулим, заплутується в ньому й підтримує муки незадоволених бажань.
Мета духовного поступу — не стільки «справи», скільки якість життя, вільна від его-усвідомлення.