«Я» відкидає оману «Я» і все ж залишається «Я». Такою є парадоксальність самопізнання. Пробуджені не бачать у цьому жодного парадоксу. Розгляньмо поклонника: він іде до Бога й молиться, щоб бути поглинутим Ним. Потім він віддає себе — у вірі й через зосередження. І що лишається після цього? На місці первісного «Я» самоприношення залишає осадок Бога, у якому «Я» зникає. Це найвища форма відданості або зречення — вершина відсторонення.
Ми бачимо лише текст і не бачимо паперу, на якому він написаний. Папір є — чи текст на ньому, чи ні. Тим, хто дивиться на текст як на реальний, треба сказати: він нереальний — ілюзія, бо він тримається на папері. Мудра людина бачить і папір, і текст як одне.
Що таке ілюзія? М.: Для кого існує ілюзія? З’ясуй це. Тоді ілюзія зникне. Зазвичай люди хочуть знати про ілюзію, але не досліджують, для кого вона. Це нерозумно. Ілюзія — назовні й невідома. Але шукача вважають відомим і він — всередині. Знайди те, що є безпосереднім і близьким, замість того щоб намагатися знайти те, що далеке й невідоме.