Я б схилив коліно перед найубогішим збирачем відходів, перед найубогішим недоторканним в Індії — за те, що він брав участь у тому, як його століттями принижували; я навіть зняв би порох із його стоп.
Для нас, індусів — індусів, мусульман, християн, юдеїв, парсів та всіх інших, для кого Індія є домом, — необхідно визнати спільний прапор, за який можна жити й помирати.
Вільна Індія віддасть усю свою вагу на користь роззброєння світу й сама має бути готовою подати приклад у цьому.
Увійдімо зі мною в страждання — не лише людей Індії, а всього світу. Ненасильство — це активніший і реальніший бій зі злом, ніж помста, природа якої — примножувати зло. Це не зброя слабких. Це зброя найсильніших і найвідважніших.
Для Індії було б сумним днем, якби їй довелося успадкувати англійську шкалу й англійські смаки — настільки невідповідні індійському середовищу.
Душа Індії живе в її селах.
Я спілкувався з кожним відомим індійським анархістом у Лондоні. Їхня сміливість вразила мене, але я відчув, що їхній запал був спрямований хибно. Я вважав, що насильство не є ліком від бід Індії, і що її цивілізації потрібна інша, вища зброя для самозахисту. — «Хінд Сварадж»
Я б радше мав Індію без освіти — якщо ціна за це буде в тому, щоб зробити її сухою.
Моя уява про хадар — це те, що прядена вручну тканина повністю замінює в Індії фабричну тканину.
Найвиразніший і найбільший внесок індуїзму в культуру Індії — вчення про ахімсу.
Індія має неперервну традицію ненасильства з незапам’ятних часів.
Моя зацікавленість у свободі Індії припиниться, якщо вона вдасться до насильницьких засобів: їхній плід буде не свободою, а рабством у масці.