Індія — місце зустрічі релігій, і серед них лише індуїзм сам по собі — величезна й складна річ: не стільки релігія, скільки велика різноманітна, та водночас тонко єдина маса духовної думки, реалізації та прагнення.
Індія від самого початку бачила — і навіть у її віках розуму та в її епосі зростаючого незнання — що життя не можна правильно розуміти лише в світлі зовнішнього, не можна досконало прожити лише силою зовнішніх обставин.
Індія віків не мертва і не сказала свого останнього творчого слова; вона живе й має ще щось зробити для себе та для людських народів. І те, що має нині прокинутися, — це не англізований орієнтал, слухняний учень Заходу, приречений повторювати цикл успіху й поразок Заходу, а давня, незабутня Шакті, яка повертає собі найглибше «я», піднімає голову вище — до найвищого джерела світла й сили — і звертається, щоб відкрити повний зміст і ширшу форму своєї дгарми.
Духовність — ключова сила індійського розуму. Саме це домінантне спрямування Індії надає характеру всім проявам її культури. Насправді вони виросли з її вродженої духовної схильності, з якої її релігія є природним розквітанням. Індійський розум завжди усвідомлював, що Верховне — це Нескінченне, і бачив: душі в природі Нескінченне має постійно відкриватися в безмежній різноманітності аспектів.
Якщо Індія має вижити, її треба знову зробити молодою. У неї треба влити стрімкі й розбурхані потоки енергії; її душа має стати, як у давні часи, подібною до хвиль — велетенських, могутніх, спокійних або бурхливих за бажанням — океаном дії чи сили.
Древні провидці Індії у своїх експериментах і зусиллях духовного тренування та приборкання тіла довели до досконалості відкриття, яке за своєю важливістю для майбутнього людського знання принижує пророцтва Ньютона й Галілея. Навіть відкриття індуктивного й експериментального методу в науці не було більш значущим.
Багато з нас, цілком переможені Тамасом — темним і важким демоном інертності — нині кажуть, що це неможливо: що Індія занепала, безкровна й нежива, надто слабка, щоб відновитися; що нашому народові судилося зникнути. Це дурне й пусте мовлення. Ні людина, ні нація не мусить бути слабкою, якщо вона сама не обирає слабкість; ні людина, ні нація не мусить загинути, якщо вона свідомо не обирає зникнення.
Індія віків не мертва й не сказала останнього творчого слова; вона живе й має ще щось зробити для себе та для людських народів.