Під нами й світом лежить невимовна таємниця. Це темрява, з якої сяє світло. Коли ти впізнаєш цілісність Всесвіту й зрозумієш, що смерть така ж певна, як народження, тоді ти можеш розслабитися й прийняти: так воно й є. Іншого нічого не треба робити.
Як і любов, світло або провід істини, що впливає на нас, існує лише в живій формі — а не в принципах чи правилах, не в очікуваннях чи порадах, хай як широко це не поширювали.
Мені здається, я — короткий спалах світла: але раз у всі віки часу — рідкісний, складний і надто делікатний організм на межі біологічної еволюції, де хвиля життя розривається на окремі, іскристі, багатобарвні краплі, що сяють мить… а потім назавжди зникають.
Твій світ — це всі ці елементи: світло й звук, смак, запах і дотик, сплетені в багатьох вимірах на дивовижному ткацькому верстаті твого мозку. Твій мозок — найскладніше в світі, який ти сам виростив... навіть не замислюючись про це.
Божество ніколи не є об’єктом власного пізнання. Як ніж не ріже сам себе, як вогонь не палить сам себе, як світло не освітлює саме себе. Воно завжди для себе — нескінченна таємниця.
Джерело всього світла — в оці.
Питання «Що ми з цим зробимо?» ставлять лише ті, хто не розуміє проблеми. Якщо проблему взагалі можна розв’язати, то зрозуміти її й знати, що з нею робити, — це одне й те саме. Натомість діяти з проблемою, яку ти не розумієш, — як намагатися прогнати темряву, відштовхуючи її руками. Коли з’являється світло, темрява зникає одразу.
Істина відкривається, коли прибирають те, що стоїть у її світлі — мистецтво, подібне до скульптури, де художник створює не шляхом додавання, а шляхом відсікання зайвого.
Однак для філософів Індії відносність не є новим відкриттям — так само, як і поняття світлових років не є причиною подиву для тих, хто звик мислити про час у «кальпах» (кальпа — це приблизно 4 320 000 років). Те, що мудреці Індії не переймалися технологічними застосуваннями цього знання, пояснюється тим, що технологія — лише один із безлічі способів застосування.