Ми починаємо кожен акт вибору й уникання з насолоди, і саме до насолоди повертаємося, використовуючи досвід насолоди як критерій кожної доброї речі.
Задоволення — це початок і кінець щасливого життя. Епікур навчав: Задоволення, визначене як відсутність болю, є найвищим благом.
Задоволення – це початок і кінець щасливого життя.
Коли ми говоримо, що задоволення є кінцем, ми не маємо на увазі задоволення розпусника або те, що залежить від фізичної насолоди — як думають деякі, хто не розуміє наших вчень, не згоден з ними або дає їм злий виклад — але під задоволенням ми маємо на увазі стан, в якому тіло вільне від болю, а розум — від тривоги.
Жодне задоволення саме по собі не є злом; але засоби, за допомогою яких досягаються певні задоволення, приносять страждання, що в багато разів перевищують задоволення.
Задоволення – це перше благо. Це початок кожного вибору та кожного уникнення. Це відсутність болю в тілі та тривог у душі.
Усі відчуття істинні; насолода — наша природна мета.
Вершина насолоди — усунення всього, що приносить біль.
Велич насолоди досягає межі в усуненні всього болю. Коли така насолода присутня — доки вона не переривається — немає ні болю тіла, ні болю розуму, ні їх разом.
Плоть вірить, що насолода безмежна й що їй потрібен необмежений час; але розум, який бачить кінець і межу плоті та звільняється від страхів перед майбутнім, забезпечує цілісне життя й більше не потребує необмеженого часу.
Прибульцю, тут тобі буде добре затриматися; тут наше найвище благо – насолода.
Неможливо позбутися страхів щодо найважливіших речей, якщо не знаєш природи Всесвіту, але все ж даєш певну довіру міфам. Тож без вивчення природи немає насолоди чистою насолодою.
Спокійне задоволення становить найвище благо для людини.
Задоволення – це наше перше і споріднене благо. Це точка відправлення кожного вибору та кожного уникнення, і до нього ми завжди повертаємося, оскільки ми робимо почуття правилом, за яким судимо про кожне добре.