Але що ж, зрештою, стоїть за видимостями — ця уявна таємниця? Ми бачимо, що це Свідомість, яка втратила себе, повертається до себе: виходить із власного гігантського самозабуття, повільно й болісно, як Життя, що стає відчутним, напіввідчутним, ледь відчутним — і зрештою бореться, щоб бути більше ніж відчутним; щоб знову стати божественно самосвідомим, вільним, безмежним, безсмертним.
Той, хто обирає Нескінченне, сам обраний Нескінченним.
Усякий фанатизм — хибний, бо він суперечить самій природі Бога й Істини. Істину неможливо замкнути в одній книзі — Біблії чи Веді, чи в Корані, чи в одній релігії. Божественна Істота вічна, всесвітня, безмежна й не може бути винятковою власністю лише мусульман або лише семітських релігій — тих, що виявилися в лінії від Біблії й мали єврейських чи арабських пророків як засновників.
Тричі благословенні ті найвищі народження цієї божественної сили, що діє у світі: вони істинні, вони бажані. Він широко рухається в межах Безмежного й сяє чисто, світлоносно й звершувально… У тому, що смертне в смертних і має істину, — є Бог, і Він утверджується всередині як енергія, що розгортається в наших божественних силах… Стань піднесеним, О Силo, пробий усі завіси, явися в речах Божества.
Духовність — ключова сила індійського розуму. Саме це домінантне спрямування Індії надає характеру всім проявам її культури. Насправді вони виросли з її вродженої духовної схильності, з якої її релігія є природним розквітанням. Індійський розум завжди усвідомлював, що Верховне — це Нескінченне, і бачив: душі в природі Нескінченне має постійно відкриватися в безмежній різноманітності аспектів.
Мова самих Вед — це шруті: ритм, не складений інтелектом, а почутий; божественне Слово, що вібрує з Нескінченного до внутрішньої аудиторії людини, яка раніше зробила себе придатною до безособового знання.
Любов — це головна нота, Радість — музика, Знання — виконавець, Безмежне Все — композитор і слухач.
Індійська релігія завжди відчувала: оскільки розуми, темпераменти й інтелектуальні нахили людей безмежні за різноманіттям, кожній людині має бути дозволена досконала свобода думки й поклоніння у її підході до Безмежного.
Поступове зростання обмеженої свідомості людини до цього Я — до всесвітнього, вічного, безмежного; одним словом, її зростання в духовну свідомість через розвиток її звичайної, неосвіченої природної істоти в просвітлену божественну природу — ось у думці Індії значення життя та мета людського існування.