Уявімо, що минулої ночі ми їли смачний десерт, наприклад payasam (чудовий індійський десерт із молока, рису та цукру). Оскільки він був такий смачний і приємний, ми були дуже щасливі. Але якби нам подали прісну страву без цукру й спецій, ми б не знайшли її такою смачною й не були б щасливі. А джнани щасливий незалежно від смаку. Джнани не переймається смаком їжі. Джнани їсть щось — і він ні щасливий, ні нещасливий. Ось у чому різниця. У нашому випадку ми переживаємо все відповідно до наших «подобається/не подобається», нашого «я роблю»; ми прив’язані до відчуттів. Джнани має ті самі смакові рецептори, що й ми, але без прив’язаності до смаку.
Навіть якщо гопі слухалися, у них усе ще було багато сумнівів. Як річка розступилася, якщо те, що вони говорили, не було правдою? Справді, відповідь у тому, що все було питанням «діяння» (doership). Якщо твій розум каже: «Я це зробив», ти маєш прийняти результат своєї дії. Але пам’ятай: «діяння» приходить ізсередини, а не від того, що ти промовляєш вустами. Якщо людина має стан знання, що вся робота робиться тілом і чуттями, тоді вона вільна від наслідків.
Це стан мудрого: бачить, але не дивиться; їсть, але не смакує; торкається, але не відчуває. Органи чуття працюють, та немає прив’язаності до них.