Коли говорять про пробудження, мають на увазі розгіпнозування: повернення до відчуттів. Але, звісно, щоб зробити це, треба вийти з власного розуму.
Вийти з голови хоча б раз на день — надзвичайно важливо, бо, виходячи з голови, ти повертаєшся до відчуттів. А якщо ти весь час лишаєшся в голові, ти стаєш надто раціональним — тобто як дуже жорсткий міст, у якому немає «пружності»; і через це перший же ураган його зруйнує.
Вийти з розуму хоча б раз на день — надзвичайно важливо. Виходячи з розуму, ти повертаєшся до відчуттів.
Ми страждаємо від галюцинації — від хибного й спотвореного відчуття власного існування як живих організмів. Більшість із нас відчуває, що «я сам» — це окремий центр відчуття й дії, який живе всередині й обмежений фізичним тілом — центр, що «стикається» з «зовнішнім» світом людей і речей, торкаючись його через органи чуття, ніби всесвіт є чужим і дивним.
Усі ми маємо хоча б раз на день вийти з-під влади власного розуму. Коли ми виходимо з-під влади розуму, ми швидко повертаємося до здорового глузду.
Дати визначення — означає обмежити: встановити межі, порівняти й протиставити. Тому Всесвіт, усе, здається таким, що не піддається визначенню… Так само ніхто в здоровому глузді не шукатиме ранкові новини в словнику — тож ніхто не має використовувати мовлення й мислення, щоб з’ясувати те, що не можна ні висловити, ні помислити.
Яким би парадоксальним це не здавалося, життя зі змістом не має змісту й не має мети. Воно поспішає й поспішає, та минає все. А життя без мети, якщо не поспішати, не пропускає нічого: бо саме коли немає цілі й немає поспіху, людські відчуття повністю відкриті, щоб прийняти світ.
Вийшовши за межі розуму, ти приходиш до своїх відчуттів.