Ми дуже вправні в тому, щоб готуватися жити, але не дуже — щоб жити. Ми вміємо пожертвувати десять років заради диплома, і готові дуже наполегливо працювати, щоб отримати роботу, машину, дім тощо. Але нам важко пам’ятати, що ми живі саме в теперішньому моменті — єдиному моменті, в якому ми можемо бути живими.
Якщо в нашому щоденному житті ми можемо усміхатися, якщо можемо бути спокійними й щасливими — не лише ми, а й усі навколо матимуть з цього користь. Це найосновніший вид праці заради миру.
Ніколи не допомагає проводити межу й відкидати деяких людей як ворогів — навіть тих, хто діє насильницьки. Треба підходити до них з любов’ю в серці й робити все, щоб допомогти їм рухатися в напрямі ненасильства. Якщо ми працюємо заради миру з гніву, ми ніколи не досягнемо успіху. Мир — не кінець. Він не може народитися з ненависних засобів.
Будь-хто може практикувати бодай якусь ненасильницькість — навіть солдати. Наприклад, деякі генерали ведуть операції так, щоб уникати вбивства невинних людей; це теж різновид ненасильства. Щоб допомогти солдатам рухатися в ненасильницькому напрямі, ми маємо бути з ними в контакті. Якщо розділити реальність на два табори — насильницький і ненасильницький — і стояти в одному таборі, нападаючи на інший, світ ніколи не матиме миру. Ми завжди звинувачуватимемо й засуджуватимемо тих, кого вважаємо відповідальними за війни та соціальну несправедливість, не усвідомлюючи міри насильства в нас самих. Ми повинні працювати над собою і також з тими, кого засуджуємо, якщо хочемо мати справжній вплив.
Ми часто уявляємо мир як відсутність війни: мовляв, якби могутні держави зменшили свої арсенали зброї, ми мали б мир. Але якщо придивитися глибше до самої зброї, ми побачимо власні розуми — наші власні упередження, страхи й невігластво. Навіть якщо перевезти всі бомби на Місяць, корені війни й корені бомб усе одно залишаться в наших серцях і в наших думках, і рано чи пізно ми створимо нові бомби. Працювати заради миру — означає вирвати війну з себе та з сердець чоловіків і жінок. Готуватися до війни — означає давати людям можливість практикувати вбивство день і ніч у власних серцях; це означає сіяти насіння насильства, злості, розчарування й страху, яке передаватиметься прийдешнім поколінням.