Через мою любов до тебе я хочу висловити свою любов до всього космосу, до всього людства й до всіх істот. Живучи з тобою, я хочу навчитися любити кожного й усі види. Якщо я зможу любити тебе, я зможу любити всіх і всі види на Землі… Це справжнє послання любові.
Ти носиш у собі Матір-Землю. Вона не поза тобою. Матір-Земля — не лише твоє середовище.
Чудо не в тому, щоб ходити по воді. Чудо — ходити по зеленій землі, глибоко оселяючись у теперішній миті й відчуваючи себе по-справжньому живим.
Люди зазвичай вважають ходіння по воді або по тонкому повітрю дивом. Але я думаю, що справжнє диво — не ходити ні по воді, ні по тонкому повітрю, а ходити по землі. Щодня ми залучені в диво, яке навіть не помічаємо: блакитне небо, білі хмари, зелене листя, чорні допитливі очі дитини — наші власні два ока. Усе — диво.
Час від часу, щоб нагадати собі розслабитися й бути спокійним, ми можемо захотіти виділити час на ретрит — день уважності, коли можемо повільно ходити, усміхатися, пити чай із другом і насолоджуватися спільністю, ніби ми найщасливіші люди на Землі.
Коли ми ходимо так, ніби поспішаємо, ми друкуємо на землі тривогу й скорботу. Треба ходити так, щоб ми друкували на землі лише мир і спокій… Усвідом контакт твоїх стоп із землею. Ходи так, ніби цілуєш землю своїми ногами.
Пий свій чай повільно й шанобливо, ніби це вісь, навколо якої обертається земля світу — повільно, рівно, без поспіху до майбутнього.
Справжнє диво — не ходити по воді чи літати в повітрі, а просто ходити по цій землі.
Жити теперішнім моментом — це диво. Диво не в тому, щоб ходити по воді. Диво — ходити зеленою Землею саме тепер, відчувати мир і красу, які доступні вже зараз.