Bodhidharma
Bodhidharma Tsytaty
Щоб знайти Будду, тобі достатньо побачити свою природу.
Будди вільно рухаються крізь народження й смерть — з’являються й зникають за власним бажанням.
Щоб знайти Будду, треба побачити свою природу. Хто бачить свою природу — той Будда. Якщо ти не бачиш своєї природи, закликання Будд, читання сутр, підношення й дотримання обітниць — усе це марне. Закликання Будд дає добру карму, читання сутр — добру пам’ять, дотримання обітниць — добре переродження, підношення — майбутні благословення… але не Будду.
Поки ти не побачив власну природу, не варто ходити й критикувати доброту інших. Немає користі обманювати себе. Добро і зло — різні. Причина й наслідок — ясні. Але дурні не вірять і прямо падають у пекло нескінченної темряви — навіть не знаючи цього. Те, що не дає їм повірити, — тяжкість їхньої карми. Вони подібні до сліпих людей, які не вірять, що існує світло. Навіть якщо ти поясниш їм, вони все одно не вірять, бо вони сліпі. Як вони можуть відрізнити світло?
Інші ж чинять усіляке зло, стверджуючи, що карми не існує. Вони помилково вважають: якщо все порожнє, то чинити зло не є неправильним. Такі люди падають у пекло нескінченної темряви без надії на звільнення. Мудрі не мають такого уявлення.
Якщо твій розум чистий, усі будда-землі чисті.
Але коли ти лише починаєш Шлях, твоє усвідомлення ще не буде зосередженим. Ти, ймовірно, побачиш різні дивні, схожі на сни картини. Та не сумнівайся: усі такі сцени народжуються з твого власного розуму — і ні звідки більше.
Та омріяні люди не розуміють: їхній власний розум — це Будда. Вони все шукають назовні.
Поклоніння означає благоговіння й смирення. Це означає шанувати своє справжнє «я» й принижувати омани. Якщо ти можеш знищити злі бажання й зберігати добрі думки — навіть якщо нічого не видно — це і є поклоніння. Така форма є його справжньою формою.
Пробуджена людина — це та, хто знаходить свободу і в добрій долі, і в поганій.
Ті, хто поклоняється, не знають; а ті, хто знає, не поклоняються.
Якщо ти знаєш, що все походить від розуму, не прив’язуйся. Як тільки прив’язався — ти не усвідомлюєш. Але щойно ти побачиш власну природу, увесь Канон стає такою мірою прозою: тисяча сутр і шастр зводяться лише до ясного розуму. Розуміння приходить посеред фрази. Яка користь від догматів? Найвища Істина поза словами. Догмати — це слова. Вони не є Шлях. Шлях — безмовний. Слова — ілюзії… Не чіпляйся за видимості — і ти прорвеш усі бар’єри…
Ні боги, ні люди не можуть передбачити, коли зле діло принесе плід.
Якщо ти використовуєш розум, щоб шукати Будду, ти не побачиш Будду.
Усі знають Шлях, та мало хто справді ним іде.
Якщо ти бачиш свою природу, тобі не треба читати сутри або кликати Будд. Ерудиція й знання не лише марні — вони ще й затуманюють твою усвідомленість. Вчення — лише для того, щоб вказати на розум. Коли ти бачиш свій розум, навіщо звертати увагу на вчення?
Невтягування в незнання — це мудрість.
Мати тіло — означає страждати. Хіба хтось із тілом знає спокій? Ті, хто це розуміє, відсторонюються від усього, що існує, і перестають вигадувати або шукати щось. Сутри кажуть: «Шукати — значить страждати. Не шукати — значить блаженство». Коли ти не шукаєш нічого — ти на Шляху.
Суть Шляху — відсторонення.
Багато доріг ведуть до Шляху, але по суті є лише дві: розум і практика.
Суть Шляху — відсторонення. А мета тих, хто практикує, — свобода від видимостей.
Твоя справжня природа Будди не має форми. А порох страждання — безформний.
Але цей розум не десь зовні — не в матеріальному тілі з чотирьох елементів. Без цього розуму ми не можемо рухатися. Тіло не має усвідомлення. Як рослина чи камінь, тіло не має природи. То як воно рухається? Рухає його розум.
Дхарма — це істина, що всі природи чисті.
Смертні звільняють Будд, а Будди звільняють смертних.