Carl Jung
Carl Jung Tsytaty pro світ
Люди здатні на будь-що, яким би безглуздим це не було, аби уникнути зустрічі зі власними душами. Вони практикують індійську йогу та всі її вправи, дотримуються суворого режиму харчування, вивчають літературу всього світу — усе тому, що не можуть ладнати із собою і не мають найменшої віри, що з їхніх власних душ може вийти щось корисне.
Проєкція [нашої власної тіні] робить увесь світ копією нашого невідомого обличчя.
Наш інтелект створив новий світ, який панує над природою, і заселив його чудовиськами-машинами.
Для мене було вкрай важливо мати нормальне життя в реальному світі як противагу тому дивному внутрішньому світу. Моя сім’я й моя професія лишалися основою, до якої я міг повертатися.
Мені природа здавалася сповненою чудес, і я хотів зануритися в них. Кожен камінь, кожна рослина, кожна найменша річ — здавалося, жива, і незбагненно дивовижна. Я поринув у природу, ніби повзком, в саму її сутність — і геть від усього людського світу.
З усією щирістю я запитав себе: у який світ я випадково потрапив?
Індивідуалізація не відгороджує від світу, а збирає світ у собі.
Зрештою, найсуттєвіше — життя окремої людини. Саме воно творить історію; саме тут відбуваються великі перетворення. І вся майбутність, вся історія світу зрештою постає як гігантське підсумовування з цих прихованих джерел в людях.
Оскільки психіка й матерія містяться в одному й тому самому світі й, більше того, безперервно контактують одна з одною та зрештою спираються на невимовні, трансцендентні чинники, не лише можливо, а й доволі ймовірно, що психіка й матерія — це два різні аспекти однієї й тієї самої речі.
Чим більше завуальовується зовнішній світ, дедалі втрачаючи колір, тон і пристрасті, тим наполегливіше внутрішній світ кличе нас.
Далеко не матеріальний світ — це психічний світ, який дозволяє нам робити лише непрямі й гіпотетичні висновки про справжню природу матерії. Лише психічне має безпосередню реальність — і це включає всі форми психічного, навіть…
Знання не збагачують нас; вони все більше й більше віддаляють нас від міфічного світу, в якому ми колись почувалися вдома — за правом народження.
Багато зла у світі виникає через те, що люди загалом безнадійно несвідомі.
Хіба не світ породжує мислення в людських головах із тією ж необхідністю, з якою він породжує квіти на рослині?
Найнебезпечніше у світі — це величезні скупчення людей, якими керують лише кілька голів.
…душі не потрібні органи чуттів, щоб бачити, чути, нюхати, смакувати й відчувати — у значно досконалішому стані; але з великою різницею: у такому стані вона стоїть набагато ближче до духовного, ніж до матеріального світу.
Світ тримається на тонкій нитці — і це психіка людини.
Ми живемо у світі, який у деяких аспектах є таємничим: трапляються переживання, які лишаються незбагненними; не все, що відбувається, можна передбачити. Несподіване й неймовірне належать цьому світу. Лише тоді життя є цілісним. Для мене світ від початку був нескінченним і таким, що не піддається осягненню.
Потрібні були фантастичний, незнищенний оптимізм і відірваність від будь-якого відчуття реальності, щоб, наприклад, у ганебній смерті Христа побачити справді найвищу спасенність і викуплення світу.
Заповнювати свідомий розум ідеальними уявленнями — це риса західної теософії, але не зустріч із Тінню та світом темряви. Просвітлення не приходить від уявляння фігур світла — воно приходить, коли темряву роблять усвідомленою. Але цей шлях неприємний, тому він і не популярний.
Не слід удавати, ніби ми розуміємо світ лише інтелектом; ми сприймаємо його також почуттям. Тому судження інтелекту — принаймні лише половина істини, і якщо воно чесне, то має також усвідомити власну недостатність.
Збурення нашого світу й збурення нашої свідомості — одне й те саме.