Carl Jung
Carl Jung Tsytaty pro Життя
У реальному житті найбільша дисципліна — бути простим, а прийняття себе — суть моральної проблеми й вершина цілісного погляду на життя.
Психічні глибини — це природа, а природа — це творче життя.
Коли пуебло-індіанець не в настрої, він тримається осторонь чоловічої ради. Коли давній римлянин, виходячи з дому, спіткнувся об поріг, він відмовився від планів на день. Нам це здається безглуздим, але за первісних умов життя така прикмета принаймні схиляє бути обережним. Коли я не повністю керую собою, мої тілесні рухи можуть бути певною мірою скути; увага легко відволікається; я трохи розсіяний. Тому я наштовхуюся на щось, спотикаюся, даю чомусь впасти або забуваю щось.
Я часто бачив, як люди стають невротичними, коли задовольняються недостатніми або хибними відповідями на питання життя.
Життя — це телеологія в найвищому сенсі: це внутрішнє прагнення до мети, а живий організм — система спрямованих цілей, що прагнуть здійснити себе.
Рішуче питання для людини таке: чи вона пов’язана з чимось нескінченним, чи ні? Це — питання, яке визначає її життя.
Серйозні проблеми в житті... ніколи не розв’язуються повністю. Якщо ж інколи здається, що вони розв’язані, це вірна ознака: щось було втрачено. Сенс і призначення проблеми, здається, лежать не в її розв’язанні, а в нашій невпинній роботі над нею.
У підсумку ми маємо значення лише тому, що втілюємо суттєве. Якщо ми цього не втілюємо — життя марнується.
Коли зникають цілі — зникає сенс. Коли зникає сенс — зникає призначення. Коли зникає призначення — життя мертве лежить у наших руках.
Уява — це концентрований витяг усіх сил життя.
Що відбувається в житті Христа, відбувається завжди й всюди. У християнському архетипі всі такі життя наперед визначені.
Я старанно уникав усіх так званих «святих людей». Я робив це, бо мав покладатися на власну істину, а не приймати від інших те, чого я не міг досягти сам. Я відчував би це як крадіжку, якби спробував навчатися в святих людей і прийняти їхню істину як свою. Ні в Європі я не можу робити позик зі Сходу — я маю сформувати своє життя з себе: з того, що говорить мені моє внутрішнє єство, або з того, що приносить мені природа.
Для мене було вкрай важливо мати нормальне життя в реальному світі як противагу тому дивному внутрішньому світу. Моя сім’я й моя професія лишалися основою, до якої я міг повертатися.
Уся суть життя Ісуса полягала не в тому, щоб ми стали точно такими, як він, а в тому, щоб ми стали собою так само, як він став собою. Ісус був не великою винятковістю, а великим прикладом.
Зрештою, найсуттєвіше — життя окремої людини. Саме воно творить історію; саме тут відбуваються великі перетворення. І вся майбутність, вся історія світу зрештою постає як гігантське підсумовування з цих прихованих джерел в людях.
Несвідоме людини… містить усі патерни життя й поведінки, успадковані від предків, тож кожна людська дитина ще до свідомості має потенційний системний спосіб психічного функціонування, пристосований до життя.
Ми, не будучи належно підготовленими, робимо крок у післяполуденну частину життя. Ще гірше — ми робимо цей крок із хибним припущенням, що наші істини й ідеали служитимуть нам так само, як досі. Але ми не можемо прожити післяполудень життя за програмою ранку життя: те, що було великим уранці, ввечері стане малим; і те, що було істинним уранці, ввечері стане брехнею.
Уся моя істота шукала щось іще невідоме, що могло б надати сенсу буденності життя.
Найбільші й найважливіші проблеми життя в основі своїй нерозв’язні. Їх ніколи не можна розв’язати — їх можна лише перерости.
Людині справді потрібні загальні ідеї та переконання, які дадуть сенс її життю й дозволять знайти для себе місце у всесвіті.
Є стільки архетипів, скільки в житті типових ситуацій. Нескінченне повторення викарбувало ці переживання в нашій психічній природі — не у формах образів, наповнених змістом, а спершу лише як форми без змісту, що лише представляють можливість певного типу сприйняття й дії.
Життя кличе не до досконалості, а до повноти.
Здається, людям дуже важко жити з загадками або дозволяти їм жити, хоча, здавалося б, життя й так сповнене загадок, і кілька додаткових речей, на які ми не можемо відповісти, не мали б різниці. Але, можливо, саме це й є нестерпним: у нашій психіці є ірраціональні речі, які збивають свідомий розум із його ілюзорних «впевненостей», підносячи йому загадку власного існування.
Я дивуюся, розчаровуюся, мені приємно від себе. Мені тривожно, мене охоплює пригнічення, мене огортає захват. Я — усе це одночасно, і це не складається в суму. Я не здатен визначити остаточну цінність чи безцінність. Я не суджу себе й своє життя. Немає нічого, в чому я цілком упевнений. У мене немає певних переконань — принаймні щодо чогось реального. Я знаю лише, що я народився й існую, і мені здається, що мене кудись несло. Я існую на основі або на чомусь, чого я не знаю.
Наша підсвідомість — ключ до наших життєвих прагнень.