Найкраща політична, соціальна й духовна робота, яку ми можемо зробити, — відвести проєкцію нашої тіні на інших.
Так часто серед так званих «примітивів» трапляються духовні особистості, які одразу викликають глибоку повагу — ніби вони є цілком дозрілими плодами незворушеної долі.
Наш інтелект досяг найнеймовірніших речей, але тим часом наше духовне житло прийшло в занепад.
…душі не потрібні органи чуттів, щоб бачити, чути, нюхати, смакувати й відчувати — у значно досконалішому стані; але з великою різницею: у такому стані вона стоїть набагато ближче до духовного, ніж до матеріального світу.
Мені раптом стало ясно в спалаху осяяння: для мене єдиною можливістю мети була психіатрія. Саме тут дві течії мого інтересу могли зійтися в єдиний потік і прокласти власне русло. Тут був емпіричний простір, спільний для біологічних і духовних фактів — той, який я всюди шукав і ніде не знаходив. І ось нарешті — місце, де зіткнення природи й духу стало реальністю.
Колективне несвідоме містить увесь духовний спадок еволюції людства, що народжується заново в структурі мозку кожної окремої людини.
Несвідоме — не лише зло за природою; воно також є джерелом найвищого добра: не тільки темне, а й світле; не тільки звіряче, напівлюдське й демонічне, а й надлюдське, духовне — і, у класичному сенсі слова, «божественне».
Антропологи часто описували, що відбувається з примітивним суспільством, коли його духовні цінності стикаються з впливом сучасної цивілізації. Люди втрачають сенс свого життя, їхня соціальна організація розпадається, а самі вони морально занепадають. Ми зараз у подібному стані. Але ми ніколи по-справжньому не зрозуміли, що саме втратили, бо, на жаль, наші духовні лідери більше дбали про захист своїх інституцій, ніж про розуміння таємниці, яку символи несуть у собі.