В інтересах усіх художник мав відповідальність добре використовувати свій засіб. У тибетській культурі більшість картин — про божеств або Будд, і вони намагаються передати послання про цінність духовного.
Слід замислитися над тим, що від початку часів істоти розумово нестійкі, бо вони були рабами омани; їм бракує ока мудрості, щоб побачити шлях до нірвани й просвітлення, і їм бракує належного проводу духовного вчителя. Миттю за миттю вони потурають негативним діям, що зрештою спричинять їхнє падіння.
Мир у світі залежить від миру в серцях людей; а це залежить від того, чи кожен із нас практикує етику, дисциплінуючи свої негативні думки й емоції, та розвиваючи базові духовні якості.
Доброта й добре серце — основа успіху в цьому житті, поступу на духовному шляху та здійснення наших прагнень. Наша потреба в цьому не обмежується жодним конкретним часом, місцем, суспільством чи культурою.
Співчуття й любов складають ненасильство в дії. Вони — джерело всіх духовних якостей: прощення, терпимості, усіх чеснот. Вони надають сенсу нашим діям і роблять їх плідними. Немає нічого дивного в тому, щоб бути багатим чи високоосвіченим; лише коли в людини тепле серце, ці риси стають справді цінними.
Ученики можуть вивчати переважно матерію, але не можуть ігнорувати людський розум, або свідомість; духовні практики можуть займатися переважно розвитком розуму, але не можуть повністю ігнорувати свої тілесні потреби. Саме тому я завжди наголошував на важливості поєднання й ментального, й матеріального підходу, щоб досягати щастя для людства.
Матеріальний прогрес і вищий рівень життя дають нам більше комфорту й здоров’я, але не ведуть до перетворення розуму — а саме він здатен дарувати тривалий мир. Глибоке щастя, на відміну від швидкоплинних насолод, має духовну природу. Воно залежить від щастя інших і ґрунтується на любові та прихильності.