Ти накладаєш межі на свою справжню природу нескінченного буття. Тоді тобі стає незадовільно бути лише обмеженою істотою. І тоді ти починаєш духовні практики, щоб переступити ці неіснуючі межі. Але якщо сама твоя практика передбачає існування цих меж, як вона може дозволити тобі переступити їх?
Осягнений випромінює хвилі духовного впливу в своїй аурі — і вони притягують до нього багатьох людей. Та він може сидіти в печері й зберігати цілковиту тишу.
Концентрація — це не думати про одну річ. Навпаки: це виключити всі думки, бо всі думки заважають відчуттю твого справжнього буття. Усі зусилля мають бути спрямовані лише на усунення завіси незнання. Концентрація розуму лише на Самості веде до щастя або блаженства. Збирання думок, стримування їх і недопущення, щоб вони виходили назовні, називається відстороненням (вайраґ’я). Закріплення їх у Самості — це духовна практика (садхана). Концентрація на серці — те саме, що концентрація на Самості. Серце — це інша назва Самості.
Спокій — критерій духовного поступу. Поринь у Серце очищеним розумом. Тоді робота завершена.
Знай: усунення ототожнення з тілом — це милостиня, духовна аскеза й ритуальна жертва; це чеснота, божественне єднання й відданість; це рай, багатство, мир і істина; це благодать; це стан божественної тиші; це смерть без смерті; це джняна, зречення, остаточне визволення й блаженство.
Силу волі слід розуміти як міць розуму, що робить його здатним зустрічати успіх чи невдачу з рівновагою. Вона не тотожна гарантованому успіху. Чому ж усі спроби людини мають супроводжуватися успіхом? Успіх породжує зарозумілість, і так духовний поступ людини зупиняється. Натомість невдача корисна: вона відкриває людині очі на її межі й готує її до самозречення. Самозречення — це те саме, що вічне щастя.
Ступінь свободи від небажаних думок і ступінь зосередженості на одній думці — це мірила, щоб оцінити духовний поступ.