Не лише психіка існує — психіка є самим існуванням. Було б майже безглуздим упередженням вважати, що існування може бути лише фізичним… Навпаки, можна сказати, що фізичне існування — це лише висновок, адже ми знаємо про матерію лише настільки, наскільки сприймаємо психічні образи, опосередковані органами чуття.
Відчуття ширшого сенсу власного існування підносить людину над простим «дістати й витратити». Якщо в неї немає цього відчуття, вона загублена й нещасна.
Здається, людям дуже важко жити з загадками або дозволяти їм жити, хоча, здавалося б, життя й так сповнене загадок, і кілька додаткових речей, на які ми не можемо відповісти, не мали б різниці. Але, можливо, саме це й є нестерпним: у нашій психіці є ірраціональні речі, які збивають свідомий розум із його ілюзорних «впевненостей», підносячи йому загадку власного існування.
Надуте усвідомлення завжди егоцентричне й зосереджене лише на власному існуванні. Воно нездатне вчитися з минулого, нездатне розуміти події сучасності й нездатне робити правильні висновки про майбутнє. Воно заколисане самим собою — тож із ним неможливо сперечатися. Воно неминуче прирікає себе на катастрофи, які мають його вразити насмерть.
Здається, що лише через переживання символічної реальності людина, марно шукаючи власне «існування», може…
Великі проблеми життя — сексуальність, звісно, серед інших — завжди пов’язані з первісними образами колективного несвідомого. Ці образи насправді є балансувальними або компенсаторними чинниками, що відповідають проблемам, які життя показує в реальності. Це не дивно, бо ці образи — це відклади, що представляють накопичений досвід тисячолітньої боротьби за пристосування й існування.