Знай: приниження не послаблює тебе — воно зміцнює. Чим більше в тобі еґоцентричності, тим сильніше ти відчуваєш приниження. Коли ти дитинний і маєш більше відчуття спорідненості, ти не відчуваєш приниження. Коли ти занурений у любов до Існування, до Божественного — ніщо не може принизити тебе.
Події приносять тобі маленьку радість, а існування приносить блаженство.
У всього є призначення, і водночас його немає, бо це все — гра. Існування ж — цілісне, понад призначенням. Тож можна сказати: практично немає призначення. Якщо ж уже треба прив’язати до чогось «мету», то мета природи — привести тебе до Джерела, нагадати тобі про Джерело, з’єднати тебе з твоїм Джерелом.
Як нам вийти з нашого малого розуму? Коли ми досліджуємо серцевину нашого існування. Що таке життя? Хто я? Цей дух самопізнання може пробудити щось усередині тебе.
Існування — це факт. Життя — це мистецтво.
Любов — не емоція. Любов — це саме твоє існування.
Молитва всередині дихання — це тиша; любов у безмежності — це тиша; мудрість без слів — це тиша; співчуття без мети — це тиша; дія без діяча — це тиша; усмішка для всього існування — це тиша.