Перш ніж настане мир, потрібна війна — і цю війну треба вести проти себе. Наш найгірший ворог — це ми самі: наші вади, наші слабкості, наші межі. І наш розум — такий зрадник! Що він робить? Він прикриває наші вади навіть від наших власних очей і вказує нам причину всіх труднощів: «інші!» Так він постійно вводить нас в оману, тримає незрячими щодо справжнього ворога й штовхає нас воювати з тими «іншими», показуючи їх як ворогів.
Спокій звершується в діяльності.
Наша духова сутність — справжня частина нас; тіло — лише її одяг. Людина не знайде миру в кравця, бо її пальто звідти; так само дух не може отримати справжнього щастя від землі лише тому, що його тіло належить землі.
Спокійний — той, хто спостерігає. Саме мир дає йому силу уважно сприймати. Тому спокійний здатен уявляти й задумувати: мир допомагає йому задумувати. Спокійний здатен розмірковувати; той, у кого немає миру, не може розмірковувати належно. Тож усе, що стосується духовного поступу в житті, залежить від миру.
Мир, до якого прагне кожна душа, і який є справжньою природою Бога та найвищою метою людини, — це лише наслідок гармонії.
Щоб досягти миру, треба шукати той ритм, що в глибині нашого буття.