Людина хоче двох суперечливих речей разом: вона прагне миру й водночас амбітна. Це неможливо. Якщо ти амбітний, то розум твій приречений бути неспокійним. Якщо ж ти хочеш миру, перша умова — відкинути всю амбіційність. Поки не відкинеш амбіцій, ти не зможеш бути в спокої, не зможеш бути в мирі, не зможеш розслабитися.
Будь-яке очікування, навіть очікування миру, приносить неспокій. Напруга має зникнути. Щойно це стається — приходить божественний мир.
У творчості є дві можливості. Перша — коли вона народжується з твоєї тиші, любові, розуміння, ясності зору, з твоєї близької дружності до існування — тоді творчість здорова. Але якщо вона не народжується з медитації, з тиші й миру, з розуміння та любові — тоді є небезпека. Вона може народжуватися з твого сплутаного розуму. Вона може народжуватися з твого безумства.
Лише людина внутрішніх тиш стає творцем. І нам у світі потрібно дедалі більше творчих людей. Їхня сама творчість, їхня сама тиша, їхня сама любов, їхній самий мир — стануть єдиним способом захистити цю прекрасну планету.
Мир слідує за енергією любові, як тінь.
Непослух дитини безперервно засуджується. Натомість слухняна дитина безперервно вихваляється. Але чи ти чув(ла) про якусь слухняну дитину, яка стала всесвітньо відомою в будь-якому вимірі творчості? Чи чув(ла) про слухняну дитину, що здобула Нобелівську премію — за літературу, за мир, за науку? Слухняна дитина стає просто частиною натовпу. Усе, що додається до існування, додає непослух.
Відпусти й наближайся до існування в тиші та мирі — через медитацію.