Безповоротна відданість будь-якій релігії — це не лише інтелектуальне самогубство; це позитивна невіра, бо вона закриває розум для будь-якого нового бачення світу. Віра — понад усе — це відкритість: акт довіри до невідомого.
Інакше кажучи, людина, яка фанатично тримається релігійних питань і чіпляється за певні уявлення про природу Бога та Всесвіт, стає людиною, у якої немає віри взагалі.
Суперечка між наукою й релігією не довела, що релігія хибна, а наука істинна. Вона показала, що всі системи визначень є відносними до різних цілей і що жодна з них насправді не «осягає».
Справжня релігія — це перетворення тривоги на сміх.
Релігія завжди розпадається.
Релігія — це не відділ життя; це щось, що входить у все його ціле.
Бо ми ніколи по-справжньому не зрозуміли революційного сенсу, що прихований у цьому: неймовірна істина, що те, що релігія називає «баченням Бога», знаходиться в тому, щоб відмовитися від будь-якої віри в саму ідею Бога.
Одного разу священник процитував мені римське прислів’я: релігія мертва, коли священики сміються один над одним через вівтар. Я завжди сміюся над вівтарем — християнським, індуїстським чи буддійським, — бо справжня релігія є перетворенням тривоги на сміх.