Саме прагнення бути певним, бути в безпеці, — початок кайданів. Лише коли розум не спійманий мережею «певності» й не шукає певності, він перебуває в стані відкриття.
Використовувати когось як засіб задоволення й безпеки — це не любов. Любов ніколи не є безпекою; любов — це стан, у якому немає бажання бути в безпеці; це стан уразливості.
Страх починається й закінчується бажанням бути в безпеці: і внутрішньо, і зовні — бажанням бути певним, мати сталість. Безперервність сталості шукають у всіх напрямках: у чесноті, у стосунках, у діях, у досвіді, у знанні, у зовнішньому й внутрішньому. Знайти безпеку й бути в безпеці — це вічний крик. Саме це наполегливе вимагання породжує страх.
Першопричина самообману — це постійне бажання бути чимось у цьому світі й у світі по смерті.