Поки в людини є бажання, немає кінця її мандрівці між народженнями. Саме бажання змушують її брати одне тіло за іншим. Буде переродження, якщо в людини навіть є бажання з’їсти шматочок цукерки.
Одним словом: ти маєш прагнути Бога без прагнення. Бо саме бажання — корінь усього страждання. Воно є причиною повторних народжень і смертей. Воно — перешкода на шляху визволення.
Звільни своє бажання; не обмежуй його обмеженим. У безмежності бажання — твоя найвища природа.
Вірю, що Ти, о Ісусе, перебуваєш у найсвятішому Таїнстві. Я люблю Тебе й прагну Тебе. Прийди в моє серце. Я обіймаю Тебе. О, ніколи не полишай мене. Молю Тебе, Господи Ісусе Христе: нехай спалююча й найсолодша сила Твоєї любові поглине мій розум, щоб я помер любов’ю до Твоєї любові — Ти ж, з милості, зволив померти любов’ю до моєї любові.
Любов не вибіркова, бажання — вибіркове. У любові немає «чужих». Коли центр егоїзму більше не існує, зникають усі прагнення до насолоди й страх болю; тоді вже не цікаво бути щасливим. Поза щастям — чиста інтенсивність, невичерпна енергія, екстаз дарування з вічного джерела.
Саме прагнення бути певним, бути в безпеці, — початок кайданів. Лише коли розум не спійманий мережею «певності» й не шукає певності, він перебуває в стані відкриття.
Знання Бога, формування ідей, опанування бажань і пристрастей, розрізнення того, що слід обрати, а що відкинути, – усе це людина завдячує своїй формі.
Ніколи не розслабляйся, бо ти не досягнеш володіння справжніми духовними насолодами, якщо спочатку не навчишся відмовлятися від кожного свого бажання.
Співчуття — це народження в серці бажання полегшити страждання всіх істот.
Ти не можеш мати бажання зректися, бо це вже не-зречення. Зречення виникає спонтанно інколи в людей, які навіть не мають слова для цього. І я знаю: відкритість є в багатьох.
Цнотливість, ненавинення, прощення навіть найбільшого ворога, істина, віра в Господа — це всі різні вритті. Не лякайся, якщо ти не досконалий у всьому цьому; працюй — і вони прийдуть. Той, хто відмовився від усієї прив’язаності, від усього страху й від усякого гніву; чия душа вся пішла до Господа; хто знайшов притулок у Господі; чиє серце стало очищеним — з яким би бажанням він не прийшов до Господа, Він дарує йому це. Тому поклоняйся Йому через знання, любов або зречення.
Я вже мертвий. Фізична смерть у моєму випадку нічого не змінить. Я — істота поза часом. Я вільний від бажання й страху, бо я не пам’ятаю минулого й не уявляю майбутнього. Де немає імен і форм — як там можуть бути бажання й страх? З безбажанням приходить позачасовість. Я в безпеці, бо те, чого немає, не може торкнутися того, що є. Ти відчуваєш небезпеку, бо уявляєш її. Звісно, твоє тіло саме по собі складне й уразливе та потребує захисту. Але не ти. Щойно ти усвідомиш свою непорушну сутність — ти будеш у мирі.
Кожна спокуса, якій ти опираєшся; кожна зла думка, яку ти приборкуєш; кожне бажання, яке ти вгамовуєш; кожне гірке слово, яке ти стримуєш; кожне шляхетне прагнення, яке ти підтримуєш; кожна піднесена думка, яку ти плекатимеш, — усе це додає розвитку сили волі, доброго характеру та досягненню вічного блаженства й безсмертя.
Дуже часто песимістичні люди говорять проти власного бажання. Вони хочуть взятися за якусь справу й кажуть: «Я зроблю це, але не думаю, що в мене вийде». Так вони перешкоджають собі на своєму шляху. Людина не знає, що кожна думка залишає відбиток у свідомості та в ритмі, з яким свідомість працює. Згідно з цим ритмом відображення стає реальністю й відбувається; і людина виявляється власним ворогом через незнання цих речей.
Не навантажуй жодну душу тим тягарем, якого ти не побажав би собі; і не бажай нікому того, чого не бажав би собі.
Кожна жива істота на землі любить життя понад усе. Навіть найменша комаха, чиє життя триває лише мить, намагається втекти від будь-якої небезпеки, щоб прожити ще трохи. І бажання жити найбільш розвинене в людині.
Достаток, як і все в цьому всесвіті, — це просто певне поєднання енергії та інформації. З нашою інтенцією ми можемо змінити енергію, додати нову інформацію й проявити все, чого хочемо, що нам потрібно або чого бажаємо. Достаток безмежний, не обмежений і завжди доступний.
Ми не знаємо себе як безсмертне існування. У нас є бажання жити — я маю продовжувати жити в цьому тілі. Чому? Бо я не знаю, що я безсмертний… Те Я, яке переживає, — безсмертне. Його не торкається досвід світу.
Той, хто не прагне влади, здатен її тримати.
Якщо ти твориш любов із божественним уже тепер, у наступному житті матимеш обличчя задоволеного бажання.
Що ми втрачаємо від чужого щастя? Давайте радітимемо разом із ними або прагнутимемо наслідувати їх. Саме цього має бути нашого бажання й рішучості.
Ті, хто бажає залишатися сп’янілими від Реальності, не потребують штучних сп’яняючих засобів. Поглинання хибного лише збільшить фальш, бо кожен напрям справді нескінченний. Ті, хто прагне по-справжньому справжнього, рухаються до нього самі собою з великою інтенсивністю, щоб просуватися в своїй садхані.
Співпереживання чужому болю або нестачі й бажання допомогти мають бути врівноважені глибшим усвідомленням вічної природи всього життя та ілюзії будь-якого болю. Тоді нехай твій мир тече в усе, що ти робиш, і ти працюватимеш одночасно на рівнях наслідку й причини.
Якщо ти шукаєш реальність, мусиш звільнитися від усього, що є «тлом»: від усіх культур, від усіх шаблонів мислення й відчуття. Навіть ідею бути чоловіком чи жінкою, навіть ідею бути людиною — треба відкинути. Океан життя містить усе, не лише людей. Тож насамперед відкинь будь-яку самовизначеність: перестань думати про себе як «такий-то» чи «такий-то», як «це» чи «те». Відкинь турботу про себе: не переймайся ні своїм добробутом, ні духовним благополуччям. Відкинь кожне бажання — грубе чи тонке. Перестань думати про досягнення будь-чого. Ти вже досконалий тут і тепер — тобі абсолютно нічого не потрібно.
Бажання твоєї життєвої істоти спрямоване на працю. І життєва істота не знайде інтересу до йоги, доки в тебе немає досвіду вищого й повнішого життя, яке є в йозі. Поки цього досвіду немає, життєва істота не матиме інтересу.