У людині, яка розуміє себе, не може бути его, не може бути ненависті до будь-кого. Є лише любов, і є співчуття до тих, кому не пощастило. Це — знання істини.
Сльози розлуки між двома вайшнавами, якщо вони ґрунтуються на знанні й істині, — одне з найвищих і найочисніших духовних переживань.
Мета потрясінь у нашому житті — вирвати нас із самозаспокоєності; дати відчуття, що нам справді треба зануритися глибше в постійний потік істини — спокійний і незмінний.
Нічого духовного неможливо по-справжньому збагнути в істині без милості Господа. Ми не можемо осягнути Крішну нашою інтелектуальністю, пам’яттю чи будь-якими матеріальними здібностями або якостями. Ми використовуємо все це в Його служінні.
Бог любить кожного з нас — ким би ми були чи не були, що б ми зробили чи не зробили; і ніщо не може змінити цю одну вічну істину: ВЕРХОВНИЙ ЛЮБИТЬ НАС БЕЗУМОВНО Й ВІЧНО.
Ми можемо знати лише настільки, наскільки Бог відкриває нам. Бо фактично все, що ми бачимо, до того як дійде до нашої свідомості, проходить крізь наш розум, забруднений домішками, і через наше збентежене его. То що ж ми можемо знати насправді? Це — стан душі.
Ми не можемо штучно створити гармонію лише мирними угодами. Справжня гармонія має ґрунтуватися на правді: на тому, що нас справді єднає, і на нашому справжньому зв’язку одне з одним.