Наша людська мудрість — це свічка, спалена на тьмяному вівтарі перед сонцем-широчінню Істини.
Потрібна віра. Людина має тіло, життя й розум, але це ще не все, що складає людину. Вона піднялася до розуму як результат еволюції. Тепер має бути розвинена вища свідомість — я називаю її Надрозумом. Це інструмент Божественної свідомості, свідомості Істини.
Коли я тоді наблизився до Бога, у мене майже не було живої віри в Нього. Агностик був у мені, атеїст був у мені, скептик був у мені, і я не був цілком певен, що Бог узагалі існує. Я не відчував Його присутності. Та щось тягнуло мене до істини Вед, до істини Бхаґавад-Ґіти, до істини індуїстської релігії.
Вони доводили мені переконливими аргументами, що Бога не існує. А потім я побачив Бога — бо Він прийшов і обійняв мене. І тепер у що мені вірити — міркування інших чи мій власний досвід? Істина — це те, що душа бачила й пережила; решта — видимість, упередження й думка.
Пурушa має завжди тримати поставу того, хто дає дозвіл, відкидаючи нижчі рухи й приймаючи лише рухи, що ведуть до істини.
Усякий фанатизм — хибний, бо він суперечить самій природі Бога й Істини. Істину неможливо замкнути в одній книзі — Біблії чи Веді, чи в Корані, чи в одній релігії. Божественна Істота вічна, всесвітня, безмежна й не може бути винятковою власністю лише мусульман або лише семітських релігій — тих, що виявилися в лінії від Біблії й мали єврейських чи арабських пророків як засновників.
Поза й над розумом є гра свідомості, освітлена вищою Істиною, але людина не усвідомлює цього — і тому має стати свідомою.
Божественна Істина більша за будь-яку релігію чи віровчення, за будь-яке писання, ідею чи філософію.
Тричі благословенні ті найвищі народження цієї божественної сили, що діє у світі: вони істинні, вони бажані. Він широко рухається в межах Безмежного й сяє чисто, світлоносно й звершувально… У тому, що смертне в смертних і має істину, — є Бог, і Він утверджується всередині як енергія, що розгортається в наших божественних силах… Стань піднесеним, О Силo, пробий усі завіси, явися в речах Божества.
Психічна істота й ментальна істота, Маномая Пуруша, — не одне й те саме. Психічна істота — позаду розуму; саме її західні люди називають душею. Вона цікавиться рухами розуму й життєвою силою лише тоді, коли між цими рухами є гармонія та правдою, що над ними. Знання психічної істоти глибше.
Думка — це стріла, випущена в правду; вона може влучити в певну точку, але не накрити всю ціль. Та стрілець надто задоволений своєю влучністю, щоб просити чогось далі.
Вища Істина постійно працює в нас, але через нижчу силу — Апарашакті. Саме коли ми стаємо свідомими гри цієї вищої Сили, тоді й починається йога.
Бути вільним від усіх егоїстичних мотивів, пильним до правди в словах і діях, позбавленим самоволі та самоствердження, уважним у всьому — ось умова бездоганного служителя.
Сили нашого розуму, життя й тіла прив’язані до власних обмежень, і як би високо вони не піднімалися чи як би широко не розширювалися, вони не можуть піднятися понад них. Але все ж ментальна людина може відкритися тому, що поза нею, і покликати до себе Супраментальне Світло, Істину й Силу, щоб діяти в ній і робити те, чого розум не може. Якщо розум не може зусиллям стати тим, що понад розумом, тоді Супраментальне може зійти й перетворити розум на власну субстанцію.
І, щоб оволодіти Істиною, треба зупинити вистави нижчої природи.
У звичайній грі нашого розуму є всілякі викривлення; тому потрібно зупинити всі ці речі й виховати правильне мислення, правильну волю — іншими словами, Істину треба утвердити.
Можна бачити світло над головою — це вказує на свідомість поза тілом. Але саме по собі це не є Істиною-Свідомістю чи Віджняною. Та багато світла, що сходить звідти, освітлює цю свідомість.
Усі релігії містять у собі якусь істину, але жодна не має всієї істини. Усі вони створені в часі й зрештою занепадають та гинуть. Сам Магомет ніколи не стверджував, що Коран — останнє послання Бога і що не буде інших. Бог і Істина переживуть ці релігії та виявлятимуться знову — у будь-який спосіб чи форму, яку обере Божественна Мудрість.
Силу Істини треба привести згори в стан миру, і ця вища сила — Парашакті — безпосередньо керуватиме «візником».
Коли розум спокійний, тоді істина отримує шанс бути почутою в чистоті тиші.
Як і в усіх «науках про немовлят», тут (у психоаналізі) буйно розростається універсальна звичка людського розуму: брати часткову або локальну істину, надмірно узагальнювати її й намагатися пояснити ціле поле природи вузькими мірками. Більше того, перебільшення значення пригнічених сексуальних комплексів — це небезпечна хибність.
Немає нічого, що розум може зробити, чого не можна було б зробити краще в нерухомості розуму й у тиші без думок. Коли розум спокійний, тоді істина отримує шанс бути почутою в чистоті мовчання.