Якщо просвітлення приходить першим — до думок, до практики — тоді твоє мислення й практика не будуть егоцентричними. Під просвітленням я маю на увазі віру в ніщо: віру в те, що не має форми й не має кольору, — те, що готове прийняти форму або колір. Це просвітлення — незмінна істина. Саме на цій первісній істині мають ґрунтуватися наша діяльність, наші думки й наша практика.
Бо ми не можемо прийняти істину минущості — ми страждаємо.
Прийняти якусь ідею про істину, не переживши її, — це як намалювати на папері торт, який ти не можеш з’їсти.
Не після того, як ми зрозуміємо істину, ми досягаємо просвітлення. Усвідомити істину — це жити: існувати тут і тепер.
Найвища істина — даїджі, у китайських писаннях перекладене як дай джи. Це тема питання, яке імператор поставив Бодхідгармі: «Що є Першим Принципом?» Бодхідгарма відповів: «Я не знаю». «Я не знаю» — це Перший Принцип.
Не ігноруючи об’єктивний бік істини, треба, щоб вона була й суб’єктивною. Усе вчення Будди — для тебе: щось таке, що можна відчути. Не те, що треба лише вірити, а те, що треба відкрити й пережити.
Просвітлена людина не ігнорує речей і не чіпляється за речі — навіть за істину.
Віра — це стан відкритості або довіри… Інакше кажучи, людина, яка фанатично тримається релігійних питань і чіпляється за певні уявлення про природу Бога та Всесвіт, — така людина насправді не має віри. Вона лише міцно тримається. Натомість віра — це вміння відпустити й стати відкритим істині, якою б вона не виявилася.
Без прийняття того, що все змінюється, ми не можемо знайти досконалу незворушність. Але, на жаль, хоча це й правда, нам важко це прийняти. Бо ми не можемо прийняти істину плинності — і через це страждаємо.