Мені байдуже, що станеться. У цьому суть внутрішньої свободи. Це позачасова духовна істина: відпусти прив’язаність до результатів — глибоко всередині ти відчуєш себе добре незалежно від того, що станеться.
Лише пильна тиша може бути істинною.
Істина більше в процесі, ніж у результаті.
Поки неправдиве не буде побачене як неправдиве, істина не відкривається.
Реальне — поруч: тобі не треба його шукати. І людина, яка шукає істину, ніколи її не знайде. Істина — у тому, що є; і в цьому її краса. Але щойно ти її уявиш, щойно ти почнеш шукати — ти вже починаєш боротися. А людина, що бореться, не може зрозуміти. Тому нам треба бути нерухомими, уважними, пасивно усвідомленими.
Тримайся Істини, а не особистості; і прийми в серце Істину, а не авторитет іншого.
Лише коли розум стає тихим — спокійним, без очікування, без хапання й без спротиву будь-чому, — тоді можна побачити істину. Саме істина звільняє, а не твої зусилля бути вільним.
Будь-яке прийняття авторитету — це саме заперечення істини.
Істина — це те, що ти маєш побачити негайно; і щоб побачити щось ясно, треба відразу віддати цьому своє серце, свій розум і все своє єство.
Істина — це бездоріжна країна, і ти не можеш наблизитися до неї яким завгодно шляхом, якою завгодно релігією, якою завгодно сектою… Ти маєш бути власним учителем і власним учнем. Ти маєш ставити під сумнів усе, що людина прийняла як цінне й необхідне.
Реальність істини не можна купити, продати чи повторити; її не спіймаєш у книжках. Її треба знаходити мить за миттю: у усмішці, у сльозі, під мертвою листяною крихтою, у мандрівній думці, у повноті любові.
Лише ті, хто перебуває в постійному внутрішньому бунті, відкривають істину — а не людина, яка підкоряється, слідує якійсь традиції. Лише коли ти постійно запитуєш, постійно спостерігаєш, постійно навчаєшся, ти знаходиш істину, Бога або любов.