Декарт сказав: «Я мислю, отже існую». Веданта зробила б крок далі. Навіть коли я не думаю, я все одно усвідомлюю, що не думаю… Замість «Я мислю, отже існую» це сказало б: «Я існую, отже я думаю».
Ідея нагороди й покарання також походить звідси. Що б ми не сіяли, мусимо пожинати. Інакше бути не може. [...] Якщо людина проводить усе життя в злих думках і в неправедних ділах, то їй марно шукати щастя в майбутньому; бо наше «після» — не справа випадку, а наслідок реакції на наші теперішні дії. [...] Але ніколи не слід забувати, що всі ці уявлення про нагороду й покарання існують у царині відносності або скінченності. Жодна душа не може бути приречена на вічну загибель через свої скінченні злі вчинки; бо причина й наслідок завжди мають бути рівними. Тож ми бачимо здоровим глуздом, що теорія вічного прокляття й вічного раю неможлива й нелогічна, бо жодна скінченна дія не може створити нескінченний результат. Отже, за Ведантою, мета людства — не тимчасова насолода чи біль, а Мокша, або абсолютна свобода; і кожна душа свідомо чи несвідомо прямує до цієї мети через різні переживання життя й смерті.
Ось у чому призначення духовності: усвідомити себе як те Брахман… Веданта каже, що ти й інший — не окремі. Ти й інший — одна реальність.
Отже, згідно з філософією Веданти, людина — найвеличніша істота у всесвіті.
За Ведантою є лише два симптоми просвітлення — лише два знаки того, що всередині тебе відбувається перетворення на вищу свідомість. Перший знак — ти перестаєш турбуватися. Тебе більше не зачіпають справи. Ти стаєш легкою душею й сповненою радості. Другий знак — у твоєму житті дедалі частіше трапляються змістовні збіги, дедалі більше синхронностей. І це прискорюється аж до того, що ти насправді переживаєш чудесне.
Коментар Шанкари до Брахма-сутри — основа Адвайта-веданти, недуальної веданти… «Недуальна» означає: окрім тебе — цього справжнього Я — немає нічого іншого. Ти — єдина реальність, що існує. Поза тобою немає другої речі. Якщо немає двох, то дуже цікаве насліддя: усе, що ти бачиш навколо, у певному сенсі є лише тобою — не «непоза тобою»… Свідомість недуальна: це означає, що немає другої речі поза свідомістю… У тобі, в свідомості, весь всесвіт — це видимість, не друга річ поза тобою; тож ти — та недуальна свідомість… Єдність у серці, що виражається як множинність — і тоді те, що нам треба практикувати, це гармонія багатьох.
Те, кого мудреці шукали в усіх цих місцях, — у наших власних серцях. Голос, який ти чув, був правильним, каже Веданта, але напрям, який ти дав голосу, був хибним.
Думати, що я — це це пробуджене тіло й розум, ця людина — це помилка, що ґрунтується на незнанні Турії, мого справжнього Я… Ти уявляєш себе цією людиною — і для нас це здається незаперечною істиною. Веданта ж каже: якщо ти дослідиш цей спосіб — пробудження, сон і глибокий сон — ти знайдеш справжнього себе: не цю людину, а свідка цієї людини, Турію, в якій ця людина виникає, сяє й знову зникає.
«Ай!» — каже Веданта. — «Це не провина Бога, що існує така частковість, що існує така конкуренція. Хто це створює? Це робимо ми самі. Є хмара, що проливає дощ на всі поля однаково. Але перевагу від зливи отримує лише те поле, яке добре оброблене; інше поле, яке не орали й не доглядали, не може скористатися цією перевагою. Не вина хмари».
Упанішади містять, можливо, найдавніші живі духовні настанови. Духовність у її найпервіснішій і найсвіжішій формі… Основне вчення Упанішад таке: існує найвища реальність — цей світ, який ми переживаємо, і те, як ми переживаємо себе, — усе є проявами цієї реальності. Ми — це та реальність. Якби ми лише знали себе по-справжньому, ми усвідомили б, що ми — саме ця абсолютна реальність. У самих Упанішадах цю абсолютну реальність називають «Брахман». Буквально Брахман означає «безмежне». Це найближче слово, яке у Веданті є для Бога.
Веданта вчить людей вірити в себе насамперед.
Адвайта-веданта — одна з шкіл веданти, але я наважуся сказати, що вона ніби найпершість, з огляду на певні причини, які роблять її особливо прийнятною для сучасного розуму. Тут майже немає теології, а наголос — на досвіді та розумі. Адвайта-веданта дуже підкреслює й цінує життя так, як ми його переживаємо, а потім використовує розум, щоб дійти висновків… Висновок адвайти-веданти такий: ми, певною мірою, глибоко помиляємося щодо власної природи… Мета адвайти — навчити нас, змінити наш парадигм, щоб ми почали бачити світ і самих себе саме так.
Суть Веданти в тому, що існує лише Одне Буття, і кожна душа є цим Буттям повністю — не частиною Його.
Служіння — найвища духовна дисципліна. Молитва й медитація, або знання писань і Веданти (священних текстів Індії), не допоможуть тобі досягти мети так швидко, як служіння. Служіння має подвійний ефект: воно гасить его й дарує блаженство.
Чим більше людина стає придатною для практики Адвайта-Веданти, тим менше в ній свідомості тіла й світу довкола. Адвайта й тілесна свідомість не поєднуються.
Веданта говорить про тебе. Про твою власну реальність. Атман — це Саме Я. Хто я? Що я? Прямо тут. Прямо зараз. Не подорож у просторі. Не подорож у часі. Не подорож від однієї реальності до іншої… Веданта навіть не є подорожжю від одного предмета до іншого.
Сміливі, відважні чоловіки — ось кого ми прагнемо. Ми прагнемо сили в крові, міцності в нервах, залізних м’язів і сталевих нервів — а не розм’якшених, безхребетних ідей. Уникай усього цього. Уникай будь-якої таємничості. У релігії немає таємниці. Хіба є таємниця в Веданті, чи у Ведах, чи в Самхітах, чи в Пуранах? Які таємні товариства заснували мудреці давнини, щоб проповідувати свою релігію? Які фокуси й трюки записані як ті, що вони застосовували, аби донести свої великі істини до людства?
Що таке Веданта? Це джерело духовного знання, яке називають Упанішадами… У другорядному сенсі самі тексти називають Ведантою. У первинному сенсі духовне знання, яке ми отримуємо з Упанішад, — це Веданта… Якщо є один текст, пов’язаний із індуїзмом, то це Бгаґавад-ґіта… Бгаґавад-ґіта — по суті, суть вчень Упанішад… Ці три — Упанішади, Бгаґавад-ґіта й Брахма-сутри — разом називають потрійним каноном або потрійною основою Веданти.
Духовна подорож Веданти — це не подорож у просторі. Це не подорож з одного місця в інше… Веданта — не подорож у часі. Ти не чекаєш, щоб щось сталося… Веданта — не «там». Це не «тоді». Це — тут і тепер.
Адвайта-Веданта чітко розрізняє розум і свідомість на тій підставі, що розум — це щось, що з’являється свідомості. Тому свідомість — це лише те, що освітлює всі об’єкти… Досвід від першої особи — це те, що робить свідомість… З погляду Адвайти визначення досвіду — «свідомість плюс об’єкт».
Що таке Веданта? Свамі Вівекананда сказав би дві речі: божественність усередині нас і єдність існування… Вівекананда використовував Адвайта-Веданту як основу моралі. Те, що він казав, було таким: оскільки існує одна реальність, якщо я завдаю шкоди іншому, якщо я обманюю іншого, якщо я брешу іншому — я завдаю шкоди собі в найглибшому сенсі… Він також казав, що той, хто тікає від світу, щоб медитувати й померти в гімалайській печері, шукаючи Бога, — той збився зі шляху. І той, хто з головою поринає в марноти світу, — теж збився зі шляху. То який же шлях? Шлях — духовно осмислити своє щоденне життя… Ми маємо усвідомити себе як чисту свідомість — Ту́рія — і кожного та все інше як не що інше, як ту саму Ту́рію, і жити життя в мирі, повноті та радості. Усвідом божественність у собі та духовну єдність усього всесвіту. Проявляй цю божественність у щоденному житті через мир, любов і служіння всім істотам. Ось що означає духовно осмислити щоденне життя.
Веданта — це величезна, величезна література. Це давня традиція — ще за 5000 років до Упанішад. І все ж ти можеш описати Адвайта-Веданту одним реченням: «Тат Твам Асі» (Ти — те)… «Те» означає те, що поклоняються як Бог, реальність, що стоїть за цим всесвітом. «Ти» — це індивідуальна істота. Ти й те — одна й та сама річ… Ми досліджуємо ці дві полярності… Аналізуємо, хто я або що я, і аналізуємо, що таке Бог. А потім приходить синтез: бачення того, що є реальністю понад Богом і понад індивідом.