Я не міг уявити, що майбутнє, до якого я йшов, може хоч якось зрівнятися з минулим, яке я залишав позаду.
Суспільство, яке не цінує своїх старших, заперечує свої корені й наражає на небезпеку майбутнє. Давайте прагнути підсилити їхню здатність підтримувати себе якомога довше, а коли вони вже не зможуть — піклуватися про них.
Наша людська співчутливість пов’язує нас одне з одним — не в жалі чи зверхньому покровительстві, а як люди, які навчилися перетворювати наше спільне страждання на надію для майбутнього.
Наші діти — це камінь, на якому буде збудоване наше майбутнє; це наш найбільший скарб як нації.
Віддамо практичне визнання несправедливостям минулого, будуючи майбутнє на основі рівності та соціальної справедливості.