Речі можуть приносити задоволення розуму й відчуттям, але лише любов приносить задоволення серцю. І зрештою саме цього ми шукаємо.
Якщо ти служиш комусь із любов’ю й прихильністю, благословення ллються з серця тієї людини — навіть не просячи.
Насправді, коли серце болить від того, що бачить страждання інших, воно пробуджує справжній духовний екстаз. Чому? Бо це приємно Крішні, і ми ділимося духом Крішни — любов’ю — у настрої служіння.
У серці того, хто любить Бога, не може бути ненависті.
Люди люблять не тіло, а душу. Тіло — тимчасовий візок. Без душі тіло — як автомобіль без водія. Я бачу своїми очима, нюхаю своїм носом, відчуваю смак через язик, чую вухами, відчуваю шкірою, думаю мозком і люблю серцем. Але хто я? Хто є свідком, насолоджувачем і страждальником, що оживляє моє тіло?
Іноді річка тече дуже сильно, іноді — зовсім мало, але це не має значення для океану, бо він задовольняється власною кількістю води. Так само, коли серце очищене духовністю, ти знаходиш у собі таку насолоду й екстаз, що вони солодкі, дивовижні й повністю задовольняють — і тоді так звані радощі цього світу вже не мають цінності, не приваблюють зовсім.
Любов до Бога в нашому серці — не наша власність; це власність Шріматі Радхарані. Її можна пробудити лише Її милістю. Її треба спрямувати на Крішну. Коли її спрямовують на Крішну, вона розширюється на весь всесвіт: ти любиш кожну часточку Крішни.
Крішна прикрашений лише любов’ю Своїх відданих; і так само для відданих їхня єдина прикраса — серце, повне любові до Крішни.
Ми можемо сидіти на заняттях і слухати дуже гарну теоретичну філософію, і можемо мати сильну впевненість у власному розумі. Це добре й важливо. Але фактично, якщо ця філософська впевненість не породжує в серці ентузіазму до служіння Господу, — це як порожня прикраса.
Чиста вода означає, що ти не додаєш нічого, а лише забираєш усю нечистоту; так само чиста любов означає, що ти не «вкладаєш» любов, а витягуєш із серця весь бруд — і тоді ти переживаєш чисту любов Бога.
У серці, де росте бур’ян егоїстичної жадібності, квітка любові не може вижити.
Усі шукають насолоди. Та є лише одна насолода, яка може дістатися серця: насолода від переживання потреби любити й від отримання любові. Нам потрібна любов — це наша природа.
Коли в нашому серці є любов, назовні виходить лише любов.
Якщо в серці мало простоти, тоді можна досягти милості великої душі — і це стане самим засобом досягти досконалості життя.
Міра того, наскільки наші дії є егоїстичними, не може задовольнити серце. Безкорисливий вчинок — це той, у якому ми справді віддаємо себе заради об’єкта нашої любові.
Золото найпластичніше, бо має найменший опір. Якщо ми зменшуємо опір у служінні Крішні, потік милості Крішни легко проходитиме крізь наше серце.