Наприкінці дня ти можеш мати щось у голові, щось у руці або щось у серці. Що ти обираєш?
Побачення — миттєве. Впізнавання може бути миттєвим, але щоб розум повністю стабілізувався в серці, потрібен певний час.
О Господи… Нехай моє знання про Тебе буде не лише в моєму розумі, а повністю живим усередині мого серця… прибери «мене»… нехай буде лише Ти.
Хто нагадує тобі дихати й битися серцю? Десь є Той, хто піклується.
Усі потоки розуму зрештою течуть в Одне океанське Буття. Є багато шляхів для розуму; немає шляхів для Серця, бо Серце — нескінченне й наповнює все.
Зосередь розум на «Я Є», на чистому й простому бутті. Ти — Тут і Зараз. Розміркуй, що означає бути цілком «Тут» і цілком «Зараз». Для цього треба залишити все інше. Залишайся лише як свідомісна присутність тут-зараз. Це — Серце. Це — Я.
Кожен контакт — це можливість для твого власного унікального сатсангу з твоїм Я: не в натягнутій чи вимушеній формі, а через те, що ти тримаєш розум усередині свого Серця, довіряєш внутрішньому гуру й визнаєш кожну мить досконалою сама по собі — і просто залишаєшся своїм Я. Це справжня й природна відповідальність — радше «здатність відповідати»: уміння без зусиль відгукуватися на потреби миті.
Коли людина справді готова, Істина знаходить спосіб увійти в серце й припиняє відчуття розділеності.
Живи так, ніби тебе не існує: наче ти — дві очні кулі, що пливуть у просторі, і позаду них нічого немає. Немає мозку, прикріпленого до цього. Навіть волосся — нічого. Усередині твого власного серця, усередині твого власного буття є місце, яке знає, які саме безглузді, на перший погляд, речі я кажу — і воно цілковито радіє, коли йому нагадують про цей безмежний простір і безмежну радість. Знайди це місце.
Часто люди більше прив’язані до подорожі, ніж до відкриття… бо подорож відбувається в розумі, а відкриття — в серці.
Розум і тіло здійснили подорож, та справжнє місце дому — у твоєму власному серці. Воно безмежне, і тому, куди б ти не йшов, ти завжди — Дома.
Це зумовлений розум каже: «Я загубився». Нехай розум загубиться. Втрать свій розум — загуби його в серці.
День за днем ставай дедалі ближчим до внутрішньої тиші, радості й любові — пахощів твого власного чистого серця. Зберігай мовчання.
Твоє серце — світло цього світу. Не накривай його своїм розумом.
Якщо ти подаруєш собі одну повну хвилину зосередженої присутності — просто зупинишся; навіть щоб послухати, як б’ється твоє серце — це виведе тебе з голови й познайомить із миттю, яка завершена сама по собі. Вона не на шляху до іншої миті. Вона не місток до іншої можливості. Це позачасова досконалість. Тож зупинись і поринь у цю позачасову мить.