Смерть не така страшна, як ти думаєш. Вона приходить до тебе як цілитель. Сон — це лише підробка смерті. Те, що відбувається під час смерті, можна уявити через сон. Усі наші страждання зникають у сні. Коли приходить смерть — усі наші смертні муки припиняються; вони не можуть вийти за межі воріт смерті.
Не покладайся на смерть, щоб звільнити тебе від твоїх недосконалостей…
Якби смерть була кінцем, тоді не було б Бога, і не було б осягнених майстрів — це була б суцільна брехня. Великі не закликали б тебе ставати кращим: яка була б користь, якщо в кінці життя нас усіх однаково «утилізують» — і добрих, і поганих? Яка була б цінність писань? Не було б жодної справедливості, якби це теперішнє існування було всім, що є для кожного людського життя. А що з душами, які прожили лише кілька років, або жили в сліпих чи калічних тілах?
Адепт Крія-йоги перемагає смерть, виносячи душу за межі ототожнення з фізичним тілом — свідомо й за власним бажанням; а потім знову повертається до свідомості смертної форми. У цьому процесі він переживає тіло як лише матеріальне житло душі. Він може залишатися в ньому стільки, скільки захоче; а після того, як тіло виконало свою користь, він може покинути його за власним бажанням без страждання фізичного болю чи душевного болю через прив’язаність — і увійти в свій всеприсутній дім у Бозі.
Ми не стаємо ангелами лише через інструмент смерті. Якщо ми ангели зараз, то будемо ангелами й після цього. Якщо ми темні, негативні особистості зараз — ми такими ж будемо й після смерті.
Ми боїмося смерті через біль і через думку, що нас може бути цілковито знищено. Ця думка хибна. Ісус явився своїм учням у фізичній подобі після смерті. Лахірі Махасая повернувся тілесно наступного дня після того, як увійшов у махасамадхі. Вони довели, що їх не було знищено.
Тіло — лише одяг. Скільки разів ти міняв одяг у цьому житті, але через це ти не сказав би, що змінився. Так само, коли ти залишаєш цей тілесний одяг у смерті, ти не змінюєшся. Ти той самий — безсмертна душа, дитина Бога.
Бери життя так, як воно приходить, а смерть — так, як вона приходить. Смерть насправді прекрасна: якби це було погано, Бог не дозволив би, щоб вона трапилася з нами. Це справжня свобода — вхід у інше, вище життя. Ми маємо використати це життя, щоб осягнути життя по той бік. За цим земним садом — безмежна країна, де ми зустрінемо тих, кого думали, що втратили. Хоч ми й не повинні шукати смерті, але коли вона приходить, треба знати: це останній іспит перед великою нагородою.
Океан Духа став маленькою бульбашкою моєї душі. Пливучи в народженні чи зникаючи в смерті, у океані космічної обізнаності бульбашка мого життя не може померти. Я — незнищенна свідомість, захищена в лоні безсмертя Духа.
З радості народжуються люди; заради радості живуть; у радості тануть у смерті. Смерть — це екстаз: вона знімає тягар тіла й звільняє душу від усякого болю, що виникає з ототожнення з тілом. Це припинення болю й скорботи.
Стикатися навіть зі смертю не повинно лякати тебе. Страх смерті смішний, бо доки ти не мертвий — ти живий, а коли ти мертвий — нема більше про що турбуватися!
До останнього дня свого життя будь позитивним; намагайся бути бадьорим. Навіть у самісінькому кінці не думай: «Я скінчився». Замість того щоб жаліти себе, думай: «О ви, хто залишився на цьому безлюдному березі й ще сумує та нарікає — це я вас жалію». Смерть не завдасть тобі клопоту, якщо в тебе чиста совість; і якщо ти підеш із цією думкою: «Господи, я в Твоїх руках».
Найбільший страх звичайної людини — смерть: грубе втручання, що перериває випадкові плани й найдорожчі прив’язаності до невідомої та небажаної зміни. Йог — переможець скорботи, пов’язаної зі смертю. Керуючи розумом і життєвою силою та розвиваючи мудрість, він стає другом тій зміні свідомості, яку називають смертю: він звикає до стану внутрішнього спокою й відстороненості від ототожнення з тілом.
Під час фізичної смерті людина втрачає свідомість тіла й стає свідомою свого астрального тіла в астральному світі. Тож фізична смерть — це астральне народження. Пізніше вона переходить від свідомості світлого астрального народження до свідомості темної астральної смерті й пробуджується в новому фізичному тілі. Отже астральна смерть — це фізичне народження. Ці повторювані цикли фізичних і астральних «оболонок» — невідворотна доля всіх людей, які не просвітлилися.
Ті, хто дивиться на поверхню моря, мають бачити народження й смерть хвиль; але ті, хто шукає глибини океану, бачать одну неподільну масу води. Так само: ті, хто визнає «життя» й «смерть», кидаються сумом; а ті, хто живе в безмежній надсвідомості, бачать і відчувають Єдине невимовне Блаженство.
Смерть — лише досвід, через який тобі належить навчитися великого уроку: ти не можеш померти.
Смерть — не стирання існування, не остаточна втеча від життя; і смерть не є дверима до безсмертя. Той, хто втікав від свого Я в земних радощах, не поверне його серед мерехтливих чарів астрального світу. Там він лише накопичує тонші сприйняття й чутливіші відповіді на прекрасне й добре — те, що єдине. Саме на ковадлі цієї грубої землі борець-людина має викарбувати нетлінне золото духовної тотожності.
Боятися смерті — нерозумно. Просто подумай: більше не буде шин, які лагодять на тілесному «транспорті»; більше не буде латаної, клаптикової життєвої дороги.