Як так виходить, що ми не вмираємо від любові, бачачи, що Бог Сам не міг зробити для нас більше, ніж пролити Свою божественну кров краплина за краплиною? Коли як людина Він готувався до смерті, Він зробив Себе нашою їжею, щоб дати нам життя. Бог стає їжею — хлібом для Своїх створінь. Хіба цього недостатньо, щоб ми померли від любові?
Пам’ятай: у тебе лише одна душа; у тебе лише одна смерть, яку треба пережити; у тебе лише одне життя… Якщо ти так зробиш, багато речей, про які ти більше не дбатимеш, зникнуть.
Ми розквітли навесні. Наші тіла — листя Бога. Видимі пори життя й смерті можуть бути важкими для наших очей; але наші душі, любі мої, скажу відверто: вони — Сам Бог. Ми ніколи не загинемо, доки Він не зробить цього.