Усяка творчість — глибоке страждання, якщо твоя творчість не виходить не з розуму, а з медитації. Коли вона виходить із медитації, творчість — це спільне переживання радості, спільне переживання блаженства, яке ти маєш. Розум не має радості — насправді він є раною, дуже болісною.
І диво ось у чому: якщо ти можеш увійти в своє страждання як у медитацію — спостерігаючи його, аж до найглибших коренів — то лише через спостереження воно зникає. Тобі не треба робити нічого більше, окрім спостереження. Якщо ти знайшов справжню причину, спостерігаючи, страждання зникне.
Чи ти створюєш, чи спостерігаєш об’єктивний акт творчості — медитація має бути ключем. Без неї розум може лише розкидати на полотні свої кошмари. Багато картин великих митців — Поля Ґогена чи Пікассо — майже як блювання. Вони не могли вмістити свою агонію й страждання — тож виливали їх на полотно, щоб полегшити себе. Справжнє об’єктивне мистецтво — не полегшення; це не хвороба, від якої ти хочеш позбутися. Це блаженство, яким ти хочеш поділитися. І коли ділишся — воно зростає: чим більше ти його розділяєш, тим більше його стає.
Я кажу тобі: страждання не тримають тебе — ти тримаєш страждання.